18.01.2014

Про чобіток

Про чобіток

№3 от 16 января 2014г.

«Новий рік — веселе свято, особливо для малят. Ялинка, подарунки, ласощі. Малечі легше, ніж дорослим: їм, принаймні, є на кого сподіватися. Святий Миколай наповнить чобіток смачненьким.
Дорослим — складніше. Їм, щоб чобіток був повен, треба потрусити в кишені. Слава Богу, на олів’є — є. А от ейфорії на вулицях — немає. Свято — як звичка. Як святкувати день народження після тридцяти: не веселитися треба, а сумувати. Рік, як корова язиком злизала. А підсумки? За звичкою — послухати промову Гаранта? Так слухати нічого. Як і торік — аби що. Смішно, але не весело. Придворні лінгвісти хоч як ісхитряться — звук є, а зміст? Воно й зрозуміло — покращення життя вже сьогодні було учора. Ціни підскочили, хоч як не крути. Дорожчає ж все для «пересічного». Криза, мовляв. І не тільки там якась фінансова, кредитна, а, як у людей, ще й продовольча.
Територія цілої країни — чорноземи (такої в світі більше немає — суцільна долина Нілу), а населення поїсти всмак собі дозволяє регулярно — раз на рік. Хліб, олія. Метал, вугілля, «хімія». За кордон. «Коштів — немає». Багата країна — бідне населення. Електорат. До «народу» явно недотягує. Бо народ — він мудрий. А тут чиста політтехнологія.
Найдисциплінованіші виборці хто? Пенсіонери. Їм — крихту з барського столу, можна ще «бандерою» по голові. Росією — вже, певно, що ні. В Росії — порядок, в Європі — євростандарт. Куди йти? Та нікуди — дуже добре виходить. З Європою — це вже смішно: не роки, вже десятиліття «йдемо». Особливо, останнім часом — так йдемо, що аж ногами впираємось. За вуха тягнуть — багата країна з величезним потенціалом. Ні дать, ні взять — «дєвочка», і хочеться і страшно. Це ж треба країну під євростандарт підганяти. І зарплати само собою. Воно простіше звичайно прокат з чермету гнати та західними обносками спекулювати. Що таке зона вільної торгівлі? Одне слово — вільної. Робоча сила — також товар, робітник її продає. За скільки — ось питання. Наслідки підписання? Капіталізм: дешеві товари, без посередників (в особливо великих розмірах) — сюди, а дешева робоча сила — туди. Якщо металург в Європі заробляє до 30 000 євриків, то й тут за три «штуки грибів» — дурних не буде. Купив квитка і «ту-ту».
Левова частка роботяг і спеців одразу ж накиває п’ятами туди, де їх праця не за «штуку грибів» продається. Отаке от виходить — туди-сюди: щоб заводи не стали, зарплату доведеться підтягувати. Хоча б до «пів’європейського». Прощавай криза: ціни у нас — давно європейського рівня, а для зарплати і «пів’європейського» вистачить.
А криза — вона і є, і немає. Як сказав класик: криза не в обставинах, криза — в голові.

І.Лиманський, Куп’янськ».