31.10.2015

Горіли плавні

Горіли плавні

№43, 29 октября 2015г.

21 жовтня в районі Куп’янська-Вузлового горіли плавні на поймах річки Оскіл. Горіли сильно і страшно. Суха і вітряна погода сприяла цього. Вогонь розгулював на площі в десятки гектарів «з’їдаючи» на своєму шляху траву, очерет, кущі та поодинокі дерева.
Густі шлейфи сіро-чорного диму потягнулися до піднебесся, щедро посипаючи довкілля сажею, попелом, копоттю.
Зрозуміло, що в згарищі гинули комахи, тварини, птиця тощо.
Я в цей час їхав електропоїздом Куп’янськ-Вузловий-Граково. До вікон вагону поприпадали пасажири, спостерігаючи за розгулом вогню. А потім ми говорили-балакали з приводу цього.
- Скільки не застерігають людей керівники Куп’янського РВ ГУ ДСНС не гратися з вогнем, а ми тугодуми, спалюємо сухостій, стерню і ін., — ділиться власною думкою сивочолий пасажир.
- Ет, нічого тут страшного — весною все кругом зазеленіє, оновиться, — вставляє своє слово літня молодиця.
- Довкілля наше волає на порятунок, а ми його не бережемо. Повітря, річки, озера, луки забруднені. От тепер і дихай на повні груди повітрям-смородом, — це вже слова жінки-провідници. — А ми хочемо, щоб діти наші були здоровими-міцними.
Після почутого роблю собі мовчки висновок: силою-силенною пожеж охоплена майже вся Україна. Так і хочеться заволати голосно-преголосно: люди схаменімося, що ми робимо!
Декілька місяців тому бачив цікаву телепередачу. Здається, на Волині чоловіки масово заготовляли очерет, сортуючи і збираючи в невеликі снопи. Як пояснювали вони, що товар продають за кордон. Звичайно, мають від цього зиск. В деталях не пом’ятаю, але з очерету за рубіжом виготовляють лежаки, своєрідні мати-матраси, використовується товар, як покрівельний матеріал та для утеплення будівель тощо.
А ми все палимо, бо ми, бачте, багатії. Очерету у нас богато, от кебети в голові катма.
Після того, як я заговорив з пасажирами-сусідами по вагону про використання очерету за рубіжом, один добродій разповів історію.
- Було це давненько, — з осмілом заговорив пожилой пенсіонер. Я працював на риболовецькому судні, на Далекому Сході. Ловили рибу в цьому регіоні і рибаки-японці. По обоюдній домовленості, ми продавали японцям дрібну рибу. Такого добра хватало і в нас і в них. Японці-рибаки непоступалися нам майстерністю в риболовлі. Але «дрібняк», все таки купували. Між собою ми насміхалися над японцями, як тільки могли. Адже ерудити-японці поступають необдумано, купуючи рибні відходи. Такої риби і в них досталь. А то і надлишок.
Та скоро сміх зник з наших уст. Японці відмовилися від торгівлі з нами, бо ми рибу-дрібняк стали їм продавати не в дерев’яних ящиках, а в кортоних. Вони купували за безцінь нашу дерев’яну тару, а риба їм і дарма була непотрібною. Нашу деревину переробляли і виготовляли на світовий ринок унікальні меблі. І, добряче таки, збагачувалися.
Ми сміялися самі з себе. Висновків і нині робимо мало з нашого життя-буття. Недостатньо в наших головах кебети. А такий “товар” на базарах не продається.
Можливо, тому і спалюємо очерет і все, що підпадає нам під руку.

О.Олександров.