28.11.2015

Оце урок!

Оце урок!

№47, 26 ноября 2015г.

Нещодавно їхав у харківському метро. На проміжних станціях підземки, як правило, одні пасажири виходили з вагону, інші — заходили до нього. І ось до нашого вагону зайшла старенька бабуся. З палицею в руках. Сіла на лаві проти мене. Чомусь вона одразу привернула до себе мою увагу. Середнього зросту, худорлява, якщо можна так сказати, стунка (не зігнута). Когось вона мені нагадувала.
- Помічниця ваша? — запитує в старенької, показуючи на її палицю, сусідка-пасажирка.
- Так, уже два роки “дружу” з “палочкою-выручалочкою”, — ствердно відповіла старенька й тут же уточнила, що їй уже виповнилося 84 роки. І тільки останніх два з них не розлучається з палицею-помічницею. Адже так і зручніше, і впевненіше.
І тут я нарешті пригадав. Ця старенька собою, своїми зовнішніми характеристиками ніби копіювала колись дуже добре відомого у світі нашого кардіохірурга Миколу Івановича Амосова. І енергійна така, дещо запальна в спілкуванні, і обличчя худорляво-кістляве… Ніби сестра або близька родичка Миколи Івановича. Одним словом, майже копія.
Я уже дещо заспокоївся й полишив свої здогадки-думки про бабусю. Є багато людей, схожих між собою і за зовнішністю, і манерами поведінки, і характером. Бувають навіть і двійники.
Але 84-річна жінка й мене, і багатьох пасажирів вагону знову здивувала й привернула до себе увагу присутніх, котрі не могли довго оговтатись.
На черговій станції метро до нашого вагону зайшли з десяток людей. А з ними і — червонощока молодиця, років 28-30, з малолітньою дівчинкою.
Усі місця для сидіння зайняті.
Жодна жива душа не підвелася з місця й не запропонувала жінці з донечкою присісти. Жінка-мама однією рукою трималася за поручень, а другою — тримала сумку й дитину (3-4 роки), притуливши до себе. Пройшли секунд десять-двадцать. І тут раптом, опираючись на свою палицю, бабуся підводиться з лави вагону й пропонує жінці з донечкою сісти на її місце. Такого моменту, такого вчинку не міг передбачити ніхто з пасажирів нашого вагону.
Червонощока мама ще дужче зачервонілася, дещо зніяковіла й навідріз відмовилася присісти з дитиною на місце жінки похилого віку. Більшість чоловіків і жінок різного віку (і пенсіонери в тому числі), що сиділи поряд з бабусею, оторопіли від такого повороту події. Бабуся з палицею відійшла на метр-два від свого місця. По ній було видно, що вона уже нізащо не сяде. А жінка з дитиною чемно їй подякувала, ще більше почервоніла й теж не збиралася сідати — видно, їй совість не дозволяла це зробити.
…ІЇраптом з півдесятка людей піднялися зі своїх сидінь, поступившись своїми місцями й жінці з дитиною, і, звичайно, старенькій з палицею. Піднявся з лави й чоловік-пенсіонер років 60-65. Ласково запросив бабусю присісти.
Коли жінка з дитиною, подякувавши людям, зручно вмостилася з донечкою, отоді й сама присіла старенька. Ще зоставалися вільними 3-4 місця. Однак ніхто з людей так і не зайняв їх.
- Оце урок нам усім подала 84-річна жінка, але дуже-дуже молода душею, — висловився пенсіонер, котрий піднявся з лави й припросив бабусю присісти.
Насамкінець хочу наголосити, що й у нас у Куп’яньку часто-густо молодші, вправніші пасажири першими займають місця в громадському транспорті, поряд з ними стоять пенсіонери, жінки з дітьми або вагітні жінки, і рідко хто їм поступиться своїм місцем. Можливо, ця стаття послужить добрим уроком і нам усім — куп’янчанам.

Ковальчук О.О., смт.Ківшарівка.