30.01.2016

Ждете неотложку? Наберитесь терпения

Ждете неотложку? Наберитесь терпения

 

№4, 28 января 2016г.

Вчера встретила знакомую. Вся в трауре. Две недели назад похоронила любимую бабушку. Бабуле было 86 – дай Бог, каждому столько прожить!
Но… к боли потери добавилось непонимание: как ни был циничен современный мир, что-то же у медиков должно остаться человечное, а если не осталось, то никто не отменял элементарную ответственность за дело, которому служишь…
«103» теперь не всегда доступна, как было раньше. Третьего января текущего года диск телефона крутили все по очереди родные, начиная с 18-50 и до 19-50. Никто не брал трубку. Вот это скорая, вот это неотложка!..
Мало что соображаешь в момент, когда видишь, что в мир иной уходит родной человек, а сам ничем не можешь помочь. В панике набрали по памяти какой-то номер городской больницы, и, спустя 20 минут, машина скорой помощи стояла у двора. Увезли, но спасти не смогли.
Копаюсь по этой теме в Интернете и нахожу, что предыдущая власть накануне “Евро-2012” в попытках сделать украинскую медицину более доскональной, затеяла реформирование неотложки.
Читаю заумные, оторванные от жизни, далекие от нашей бедности, местами, я бы сказала, параноидальные идеи советников Минздрава и выхожу на конечный итог «реформы» – с 1 января 2013 года в областных городах создали (цитирую): «центры экстренной помощи и медицины катастроф». Как всегда сменили вывеску, посадили диспетчера, который должен отвечать на звонки “103” со всей, в данном случае, Харьковской области. И что самое парадоксальное – отделили пункты скорой помощи от районных больниц – видите ли, такие пункты «мешают эффективно работать». Это ж до чего может дойти человеческая ограниченность!
Чиновники от медицины слепо поломали ранее существующую систему неотложной помощи, бодро отрапортовали «наверх» и спокойно засели в своих шикарных кабинетах.
Говорить на эту тему можно еще очень долго, ведь “недоскональностей” в данной реформе пруд пруди, и они не вселяют оптимизма. Ну, а если к ним добавить еще жуткое молчание в ответ на звонок “103”, а это игнор на человеческую жизнь, то становится совсем грустно…

Л.Ларина

 

Агов, “Швидка”?

Завжди у нашій державі полюбляли щось реформувати, особливо освіту та медицину. Приміром, у 2012 році взялися за структуру “Швидкої”. Рік проведення “Євро” в Україні, тому щоб була, як у Європі. Створили “Центри екстренної допомоги і медицини катастроф”. Через те, певно, ті “Центри” й розмістили в центрах — обласних. Тобто, якщо Ви наберете “103”, відповість диспетчер, що знаходиться в Харкові. Він зробить відповідний запис у комп’ютері й лише після зв’яжеться з районним диспетчером. Той вже дає команду “на виїзд”.
Служба “103” важлива. Дзвінки на цей номер люди роблять з надією на поміч. Але чи покращила реформа становище, чи наблизила вона нас до тієї самої Європи, про яку так вже второхтілись політики?
Самі працівники куп’янської “Швидкої” неоднозначно висловлюються з цього приводу.
З одного боку, перестали затримувати заробітню платню. Це – плюс. Однак, саме становище не покращилось. Технічний парк зношений, часто-густо в ремонті. Щоправда, придбали нещодавно один красивий імпортний автомобіль, але це авто для нормальних доріг. Він не скрізь проїде, не кожен підйом подолає, особливо взимку. Мабуть, краще було б придбати п’ять УАЗів на ці гроші, вважають водії.
Та й до чого телефонувати кудись? Виклик терміновий, буває дорога кожна хвилина. Цілком можна приймати виклик на місцях, як було раніше, а фіксувати виклик у “Центрі” за допомогою сучасних технологій, через Інтернет.
Завідучий тієї самої диспетчерської, що в Харкові, Степаненко Олександр Олександрович, скористався своїм правом – відмовився від будь-яких коментарів на запитання ефективності реформи “Швидкої”. Зрозуміло: усі працівники є заручниками системи. І все це – на фоні постійних розмов про децентралізацію.
Підтвердженням усього є лист Л.Ларіної, сповнений трагізму і емоцій.
Реформи – це дії, які повинні якнайшвидше покращити становище в сфері, що реформується. Те, що ми нині бачимо в медицині, під це визначення не підпадає. Які ж це реформи, внаслідок яких люди бояться потрапляти до лікарні?

І.Лиманський.