04.01.2016

Запоздалое покаяние

Запоздалое покаяние

№52, 31 декабря 2015г.

На прохання бабусі-пасажирки зупинитися навпроти її будинку-багатоповерхівки водій маршрутки зменшує швидкість і зупиняється. «Сынок, низкий поклон тебе, ноги у меня больные. Спасибо», — щиро висловлює подяку старенька водієві. А той у відповідь не забуває наголосити, що тут незапланована тарифна зупинка.
Старенька, опираючись на палицю, обережно й повільно силкується вийти з салону. Із зусиллям однією ногою торкається землі й опирається знову на свою палицю, виставивши її вперед. Потім і другою ногою стає на землю. Ледве втримуючись на своїх немічних ногах, бабця знову опирається на паличку-виручалочку й, оступившись, ледве втримується, щоб не впасти сторчма вперед.
Дехто з необачних пасажирів середнього й молодшого віку просто, без будь-яких емоцій спостерігає за похилою людиною, а дехто дозволяє собі й приховано посміхнутися зі спотикання старенької.
- Сміятися з похилих людей і сердитися (це, мабуть, на адресу водія!) за їх старечу незграбність ми вміємо, а от допомогти, поспівчувати й проявити своє милосердя й увагу до таких людей – ніяк не спроможні! – відреагувала на це жінка, яка дещо підтримувала бабцю під руку, котра в дверях маршрутки ледве вибиралася на вулицю.
Але не очікувано для всіх своє приголомшливе заключне слово, котре стосувалося всіх без винятку пасажирів маршрутки (і водія в тому числі) зробив, інтелігентний на вид літний чоловік в окулярах: «Когда мы молоды, энергичны, в среднем возрасте – нам, в большинстве случаев, тяжело почувствовать боль и немощь стареньких, ибо нам кажется, что такими мы будем всегда.
Но приходит время и на твою слабость и хилость. И ты становишься немощным, который нуждается в чьей-то помощи.
А ее тоже нет ниоткуда…
И только тогда начинаешь сполна осознавать и понимать, что ты тоже такому же слабому и немощному, нуждающемуся в помощи, не помог.
Каешься, каешься, каешься. Однако, покаяние запоздалое, ибо человек не был согрет твоим вниманием и любовью.
Бойтесь запоздалого покаяния. Тогда не придется раскаиваться».
Далі, як кажуть, коментарі зайві.

К.Сашин