06.02.2016

Вбити Дракона

Вбити Дракона

№5, 4 февраля 2016г.

Хто нині не нарікає на владу? Хіба що лінивий. А щоб Ви, шановний читачу, робили б, прокинувшись одного ранку президентом своєї країни? Так-так, мова якраз про серіал від 95 кварталу — “Слуга народу”. Можливо, не всі дивилися його з першої серії, але останню, без сумніву, переглянула вся країна.
Новий слуга народу потрапляє в казкову розкіш, в оточення суцільних спокус. Оточення, система здатні поглинути особистість, звести нанівець найщиріше прагнення першої особи держави покращити долю простого народу. Поваливши владу тирана-Дракона, народний герой непомітно для самого себе сам ризикує з часом перетворитися на Дракона. Найперше, що треба зробити, – це перебороти Дракона в собі, все інше – прикладеться. І це нашому герою вдалося — він розірвав замкнене коло.
Чому саме вчитель історії — найкраща кандитарура на пост глави держави? Політики через даруйте, вузьколобість своїх меркантильних (фінансово-матеріальних) інтересів засліплені боротьбою з опонентами, просто не здатні побачити всю картину суспільного розвитку в цілому. Відомо, історія розвивається подібно до спіралі: щось схоже вже було. Тому президент-історик завжди буде на два кроки попереду супротивника.
Усе було в тисячолітній історії людства, і навіть дуже-дуже давно. Саме тому пропоную до Вашої уваги китайську народну казку, що на диво точно відображає події сучасних українських реалій.

І.Лиманський.

У давні-прадавні часи правив країною Дракон. З того часу до нас дійшли вислови: “драконівські податки”, “драконівські закони”, бо це був жорстокий і жадібний правитель.
Та ось серед касти Освічених знайшовся Герой, що сказав: “Я зможу перемогти Дракона”.
Дивно, але не весь народ його підтримав. Багато хто казав: “Не йди, хай буде, як є. Дракон наївся вже і нам щось залишить”. Інші казали: “Він — сам по собі, а ми — самі по собі, заплатили — і все, спокійно й немає війни.” Були й такі, що казали: “А хто б на його місці не жадібний був?”
Усе ж більше було тих людей, що допомагали герою хто як міг. Не шкодували нічого, давали найкраще: коваль викував гострий, як бритва, меч, срібних справ майстер зробив міцний щит, ще й дзеркальний, — щоб відбивав він скажений погляд Дракона, від якого слабодухі аж ціпеніють з ляку. Знайшовся кінь, як вогонь, і крицеві підкови — щоб не стерлись на важкому шляху.
І поїхав Герой. Ось і замок Дракона. Ворота відкриті настіж — заходь, як не боїшся. Зайшов у них Герой, а навколо нікого. “Не такий вже ти й могутній, як що боїшся відкритої битви! Гей, виходь! Де сховався?” — крикнув Герой і виламав двері до Тронної зали. Там, на троні, старий і облізлий Дракон у руках ще тримає важку булаву й кричить: “Не тобі!”
Коротким був бій. Сміливим напором Герой переміг. А Дракон, почувши під серцем сталеву жорсткість меча, все хрипів, заливаючись кров’ю: “Ти думаєш, що ти переміг?” Нарешті сконав. “Перемога!” – сказав Герой і тут же почав оглядати палац. Скрізь багатство і розкіш, золото і срібло. “Та-а-к. Добра людям зробити можна багато (скількись, виділю), а трохи — й собі – нагороду за сміливість і битву”, — подумав він.
Рахував багатство до пізнього вечора. Аж стомився, приліг відпочити й заснув. А вранці, скупавшись у кришталевім басейні, з апетитом поїв із палацових запасів і продовжував нелегкі підрахунки. Так і день пролетів у підрахунках казкових багатств. І наступного дня не закінчив рахувати Герой. Дні летіли за днями. Та ось одного ранку прокинувся він, і не радувало його очі багатство неосяжне. Не було апетиту. Наснилися очі тих, хто повірив, проводжав і чекає. Сяє море очей. Сяють-гріють очі, починають пекти так нестерпно. Хоч скупався і поїв, почував він себе чи хворим, а чи постарілим. І схотілося раптом поглянути в дзеркало. Дивно — не було дзеркал у палатах. Жодного. “Хіба, може, щит?” — встиг подумати він. Раптом почув голос юнацько-геройський: “Гей, Драконе, виходь, я битись прийшов із тобою!”
Біля входу постать чиясь з мечем у руках, груди щит закриває дзеркальний. Сяє щит, віддзеркалює скажено-зляканий погляд потвори — Дракона.
І відчувши під серцем сталеву жорсткість меча, усе хрипів, захлинаючись кров’ю, Дракон до Героя: “Ти думаєш, ти переміг?”