20.02.2016

Ловися, рибко…

Ловися, рибко…

№7, 18 февраля 2016г.

Нещодавно мені довелося їхати в електричці, переполненій рибалками. Більшість із них чоловіки-пенсіонери. Навіть серед цього гурту було дві жінки-рибачки. З цими людьми не буває нудно. Кожен старається розповісти свою оповідку або незвичайну історію-пригоду, яка причетна до риболовлі. І кожен старається її викласти так, аби перевершити свого попередника-оповідача. Схожі на ті захоплюючі розповіді-фантазії рибалок і мисливців, які писав колись неперевершений гуморист Остап Вишня.
Дуже легко й швидко втягуюсь у спілкування. Слухаю балачки, сміюся з ними й задаю свої “непрофесіональні” запитання. Цікавлюсь, що дає риболовля, яке задоволення від того, щоб днями бути на льоду й мерзнути на студеному вітрі? Відповідають різне: “Кожний улов – на сковорідці піджарена свіжа рибка. До пенсії прибавка, у разі продажу. Суцільне задоволення втекти на волю, на природу – подалі від життєвих негараздів”.
До речі, нагадую, що нині відбуваєтся потепління й скрізь застерігають рибалок-любителів бути обережними.
“Звичайно. Ми стараємося прислухатися до застережень. Розуміємо, що ризикуємо провалитися під лід і опинитися в крижаній пастці. Але “Вовка боятися – у ліс не ходити”. Словом, поступають рибалки так, як у свій час писав Т.Г.Шевченко: “Мучусь, караюсь, але не каюсь”.
Електропоїзд зупиняється, і рибалки зі своїми речами рухаються до виходу.
– Побажайте нам удачі, – сміючись, каже один із моїх співрозмовників. З усмішкою голосно кажу: “Ловися, рибко, велика й мала”. А вже про себе додаю: “Бережи вас, Господи!”

К.Сашин.