07.04.2016

Красиве місто

Красиве місто

№11, 17 марта 2016г.

Город Купянск: птичий гомон слышен,
Словно здесь лежит лесная глушь.
Город Купянск: сад цветущих вишен,
Чудо – яблонь и красавиц – груш.
Здесь под солнцем зреют абрикосы,
Нет таких, наверное, нигде.
Ивы, нежно распуская косы,
Шепчут что-то голубой воде…

Куп’янськ настільки вразив одного заїжджого поета-сучасника, що той не втримався й оспівав красу нашого міста у віршах. Сучасника – мається на увазі останнє десятиліття радянської влади.
І нині місто красиве, але… брудне. Дуже. Прибирають, здається, лише центральні вулиці: 1 Травня і Леніна. Район Заоскілля, русло Оскола – це суцільний смітник. Околиці – взагалі мовчу. Весна вже давно розтопила сніжне покривало й показала нашим очам дуже неприємну картину. Сміття, сміття, сміття…
Для підтримки чистоти маємо відповідні структури. Найперша ЖКП-1. Фінансується з місцевого бюджету. Коштів, внаслідок адмінреформи, в ньому побільшало майже вдвічі. Хронічної заборгованості по виплаті заробітної плати, що мала місце раніше, більше немає. Наскільки чистішим став Куп’янськ – і не питайте. Запитайте краще, куди йдуть ті кошти, досить великі суми, які надходять вам у платіжках? Це – лише за те, що сміттєвоз витрусить контейнер? Мешканці жартують, мовляв, за такі-то гроші сміття має само собою виноситись до того контейнеру.
Тим часом в ЄС, куди ми вже “майже ось-ось вступили”, саме поняття “сміття” не існує. Є поняття “вторинна сировина”, є роздільні контейнери: пластик, скло, метал, папір – окремо. Є і в нашому місті пункти прийому вторсировини, пустили й завод по переробці, як ми кажемо, сміття. Певні кроки зроблені – перші кроки, на яких не слід зупинятися. Переробка вторсировини, до речі, дуже вигідний бізнес.
Весна – пора прибирання. На селі люди роблять це самі, у місті – за це платять. Проте ціна, як зазвичай, не відповідає якості послуг. За такі-то кошти? Техніка в ЖКП переважно стара, зарплати – “мінімалки”. Це що, всі фінанси на це і йдуть? Можна, звичайно, пригадати приказку: чисто не там, де часто прибирають, а там, де не дуже смітять. І радий би кинути пластикову пляшку чи недопалок куди треба, та не завжди є куди. А ось у шенгенському лісі, що в центрі Європи, ви не те що недопалка, а й спаленого сірника не відшукаєте. Є сміттєзвалища і в Європі, бо не все підлягає переробці. Але від них – сама лише користь. Одного дня заїде бульдозер, слідом – бетонозмішувач. Розрівняють, заллють розчином бетону. Років через п’ять там збудують кілька котеджів. У кожному газова свердловина “халявного” палива, якого вистачить років на п’ятдесят. Пом’янемо ще раз незлим тихим словом рядянські часи – суботники. Відбуваються вони й нині, але… Чиновники дружно виходять десь за місто й, наприклад, білять вапном дерева. Та й то, зазвичай, лише ті, що їх видно з дороги. Показуха? Але є місця, де їх праця потрібніша – поруч.
І допоки ми в країні “географічного центру Європи” будемо жити, немов на смітнику?

І.Ліманський