16.04.2016

«Маємо те, що маємо»

«Маємо те, що маємо»

№15, 14 апреля 2016г.

Як тільки-но Україна здобула новітню незалежність, почалися жваві розмови про її європейський вибір – прагнення стати членом Європейського Союзу. Як далеко просунулася наша держава до європейської “сім’ї народів”? Для того, щоб це зрозуміти, слід чітко уявляти собі, що таке Євросоюз і з чим, як у нас кажуть, його їдять?
Починалося все досить скромно: з торговельної угоди, укладеної між кількома державами Старої Європи. Ініціаторами її виступили Німеччина, Франція, Бельгія. Ні назви “Євросоюз”, ні спільної валюти тоді ще не було. І взагалі, самі творці ЄС не сподівались, що євроінтеграція зайде так далеко. В основу торговельної угоди поклали “принцип чотирьох свобод”: вільне перетікання капіталу, товарів, послуг і робочої сили. Нині до них додали ще й “п’яту свободу” – вільне перетікання інтелектуальної власності та інформаційних технологій. Економічний ефект від укладеної угоди побив усі рекорди й став основою побудови нової заможної Європи. Нині до вступу в ЄС прагнуть навіть географічно неєвропейські країни, приміром, Турччина, Грузія.
Україна має з ЄС спільний кордон. Вона географічно поруч, але ще дуже далеко від європейських стандартів. Причина такого стану речей досить проста. Наша доморощена еліта, що виросла переважно з керівної радянської верхівки, загарбавши соціалістичну власність, і так почувається досить непогано, наживаючись, зокрема, на дешевій робочій силі. Їй, еліті, як тій цнотливій дівиці: і хочеться дорослого життя з Європою, і страшнувато. Найперше – втратити дешеву робочу силу та монополію на спекуляцію товарами з Європи. Безвізовий режим? Туристична віза на два місяці без права на офіційне працевлаштування – це нині видають нам за неабияке досягнення.
А що було б, запрацюй угода з ЄС на повну силу? Найперше – левова частина працездатного населення подалась би на брудну й низькооплачувану роботу в ЄС. Усередині країни виник би колосальний дефіцит робочої сили. Тому не схильним до мандрівок робітникам довелося б платити не копійчані зарплати. По-друге, торгівля. Вільний доступ товарів і послуг на український ринок неминуче їх здешевить. Як і ті товари, що виробляються всередині країни. Чому це олія, хліб, крупи всередині “житниці” так дорого коштують? І так – по всім пунктах – лише позитив.
Козир противників євроінтеграції – мовляв, жорста конкуренція “задавить” вітчизняного товаровиробника та викличе массове безробіття – сумнівний. У нас що, надто багато того “вітчизняного товаровиробника”? Чи, може, безробіття не масове? Скільки заводів у Куп’янську або прикро стоять, або поминай як звали? Виробництво й так стоїть! Та ще колишніх колгоспів та радгоспів, які їх же голови перетворили на власні великі латифундії. Як вони дбають про “колиску нації” – село, говорити зайве. Село деградує, п’є люто й безнадійно. Урожайність найкращих у світі чорноземів упала, земля нещадно експлуатується, висмоктується олійними культурами, що знову ж таки йдуть на експорт.
Де у світі ви знайдете країну, територія якої майже дорівнює “долині Нілу”? Таку багату країну з таким бідним населенням?
Капіталісти хочуть робити в нас свій бізнес – їм це буде дуже вигідно. Навіть у борг дадуть, аби відбувалися ті реформи, яких чекаємо. І непотрібно для цього нічого, окрім бажання тих, хто тримає державне кермо.
Однак, не будемо всіх народних обранців гребти під один гребінець. Є навіть кількадесят депутатів, незалежних від олігархів. Їх старання та фінансовий тиск країн-позичальників зрушили віз українських реформ з “мертвої точки”. Попри ввесь скептицизм, вдалою можна назвати реформу ДАІ – патрульної поліції. До нової поліції набрали молодих, інтелектуально розвинених людей, дії яких жорстко контролюються, зокрема за допомогою відеоспостереження. Відбулася адміністративна реформа, і місцеві бюджети отримали додатково 40 відсотків коштів, що “крутитимуться” всередині районів – тепер їх далеко важче, як кажуть, розтягти.
Тепер від Вас, шановний громадянине, залежить, чи зросте добробут громади відповідно на сорок відсотків, чи Ви дозволите місцевому чиновництву розтягати бюджетні кошти прямо на місцях. На жаль, громадянське суспільство у нас знаходиться тільки в зародковому стані. Але воно є. Не принижуйтесь, не просіть у своїх слуг – чиновників того, що і так Вам належить. Бо все це – Ваше. Ваші гроші, які Ви заплатили у вигляді податків: із зарплат, пенсій, бізнесу. Хазяїн в демократичній державі не президент, не депутат, не чиновник, а платник податків!

І.Лиманський.