10.04.2016

«Славних прадідів великих правнуки погані»

«Славних прадідів великих правнуки погані»

№13, 31 марта 2016г.

У минулому році, перед початком купального сезону, учитель історії Івасенко Володимир Григорович (Куп’янська одинадцятирічка №12) зібрав групу однодумців-природолюбів у кількості близько десяти осіб. Ця група дорослих, протягом 3-4 годин наводила лад на території так званого Ківшарівського пляжу на березі Оскола.
Будучи тоді членом цієї групи, хочу підкреслити, що при цьому була зроблена дуже корисна робота. На території пляжу й на прилеглих територіях було зібрано купи сміття й найрізноманітнішого непотребу. І все це «багатство» було знесено мішками на одне сміттєзвалище й згодом вивезене.
– Уся наша Україна – це квітучий, барвистий край зі своїми зеленими лісами, лугами, золотими ланами, блакитними озерами, річками, працелюбними людьми, – наголошує Володимир Григорович. – Хочемо, щоб наші нащадки прийшли в цей світ чистий і збережений нами для них, а вони, у свою чергу, не забруднювали те, що для нас створила Природа.
А що твориться в навколишніх Ківшарівських лісонасадженнях, які займають великі площі?! Тут повсякчас літньої пори місцеві мешканці здійснюють «вилазки» на природу. Відпочивають, як правило, групами, сім’ями. І після себе вони залишають щоразу недоїдки, порожні скляні й пластикові пляшки, банки з-під консервів, папір, целофанові пакети тощо. І таких “стоянок для відпочинку” десятки. Чому, щоб очистити ці місця й навести лад, треба брати у свої руки ініціативу представникам місьради, місцевим депутатам, підключити працівників ЖЄКів, Коменерго, школи і т.п.? Чому відпочивальники самі не прибирають після себе місця відпочинку?
– Ще недавно ліс був набагато чистішим, але тепер – численні смітники, – констатують люди старшого покоління. – Оце і є наше обличчя, оце і є наше прагнення любити й бути любимими, наша цивілізованість, освіченість і наша культура.
А що коїться на численних лісових ділянках, де прогулявся сильний буревій або пройшла пожежа? Тут утворилися звалища деревини, яка пропадає, гниє. А якщо й прибирається й вивозиться, то дуже рідко й повільно. Зараз початок весни. Саме в цей час можна в лісі добре погосподарювати, навести лад, обрубати гілля звалених дерев і спалити на місці (улітку цього не зробиш). А ділову деревину вивезти й у діло пустити. А очищені ділянки заліснити або самі залісняться.
Щоб ківшарянам пройти до вищезгаданого пляжу на березі Оскола, треба обов’язково пройти попід гігантським залізничним мостом, що неподалік залізничної станції «Ківшарівка». Саме тут, понад мостом, протікає невелика річка-потічок, що впадає в Оскіл.
Схожа річка-сестричка протікає й попід дорожнім мостом у місті Куп’янську, що поряд із залізничною платформою «Естакадний». І ця річка-потічок теж тече – впадає в Оскіл. Мабуть, ці річки – сестри, бо дуже багато схожого в їхньому житті.
Пригадуєте слова із пісні «Тече річка-невеличка, бережки крутії…» Такі бережки в обох річечок, як видно, давно не впорядковувалися. Вони позаростали травою, очеретом, кущами. На берегах гниє повалена деревина, гілля, залишки сміття й усякого непотребу.
Стою й дивлюся в зажурі, як річечка-потічок котить свої води до основної нашої річки Оскіл. Вона захаращена так, що води й не видно, лиш де-не-де пробивається плесо. І дроти, і биті банки та пляшки, балончики, целофанові пакети, обгортки, поміж усім цим несе смородом від гниючих тварин.
Ще недавно, зовсім недавно, якось років 50 тому, була пречиста земля, вода, кожен кущик, кожна рослинка. І місто Куп’янськ, і селище Ківшарівка, гарно забудовані, величалися поверхами, а вся краса їхня ілюструвалася у тих потічках і до них подібних!
І що б не клала на себе людина, що б не начіплювала, які би палаци не будувала, як б не величалася одна перед одною, на якій би іномарці не їздила, щоб на столі не вип’ячувала – вся її суть у «дзеркалі» захаращеної тієї води, над якою журно та сумно нахилилися верби. Отакі ми є. “Славних прадідів великих правнуки погані”.
Найперше, хочеться написати ці рядки про те, що болить, щоб кожна душа, яка буде читати, стрепенулася, захотіла жити праведно, щоб розбити закам’янілість і байдужість, щоб розтопити лід людських сердець.
Природа допомагає нам збагнути самих себе, допомагає краще, ніж будь-які книги. Бо вона опирається нам. Людина пізнає себе, долаючи той опір, ті перешкоди. Вона допомагає відчути й глибше усвідомити, що всі ми люди – екіпаж одного корабля – планети Земля, це наш спільний і єдиний дім, ми (і тільки ми!) повинні його берегти.

Ковальчук О.О., пенсіонер, сел.Ківшарівка