30.07.2016

З миру по нитці

З миру по нитці

№30, 28 июля 2016г.

Ледве рухається-повзе переповнений пасажирами автобус Куп’янськ-Ківшарівка на ділянці дороги, що перед заводом КЛЗ. А потім і зовсім зупиняється, бо попереду за декілька метрів з заводської території, також повільно, виїжджає гігантський кран з довгою стрілою. А за ним слідом і собі ледве тягнеться, голосно поскрипуючи на ямах-вибоїнах, потужний довжелезний автомобіль, щойно завантажений бетонними плитами-блоками.
– І ось так майже щодня вивозять на продаж вживані будматеріали. Спритні ділки-товстосуми набивають свої кишені сотнями тисяч гривень, – каже зі злістю один з пасажирів.
– А ось гляньте у вікно, біля адмінбудинку закінчують розбирати доріжки, що були викладені з квадратних бетонних плит і все це теж на продаж, – озивається жінка, що не одне десятиліття пропрацювала на заводі.
– А що скажете на те, що в Ківшарівці на гігантських біл-бордах і на чисельних дошках об’яв нас усіх закликають приєднуватися до збору коштів на виготовлення пам’ятника колишньому директору КЛЗ Кошелєву В.І.?!
І люди в салоні автобуса оживилися, загомоніли-заговорили. Більше згадували про справжні заслуги і трудові звитяги справді легендарного директора. Він і нині згадується і високо шанується колишніми робітниками заводу і тому треба обов’язково встановити пам’ятник-погруддя цій заслуженій людині. І кошти треба збирати – як кажуть, з миру по нитці.
Але якось воно все це виглядає, як в отому кривому дзеркалі: розбирають, роздерибанюють дітище Кошелєва – завод КЛЗ, розпродують наліво-направо заводські конструкції, з цього збагачуються товстосуми, а гроші на зведення пам’ятника колишньому очільнику заводу просять у пересічних громадян.
І диву даєшся, мабуть, татаро-монгольська орда колись так цинічно не ставилася до наших людей, нашої землі, як нині ставляться «свої ординці».

Я. Місцевий.