26.01.2017

Конституційне звернення

Конституційне звернення

№3, 19 января 2017г.

Хто з куп’янчан, і не лише куп’янчан, місяцями, а то й роками очікував вирішення владою питань, з якими ми, громадяни, звертаємося до влади. Очікував саме “Рішення”, а не чергову відписку.
От і автор цього звернення 29.12.16 вирішила звернутися до Конституційного Суду України за офіційним тлумаченням законодавства про звернення громадян, бо за 15 років вимушених письмових звернень до органів влади про забезпечення здійснення конституційних та законних прав НЕ було надано жодного “Рішення по суті”, НЕ було дійсно вирішене жодне питання, порушене у зверненнях.
При цьому у всіх “Повідомленнях” органів влади вказувалося, що розгляд у дійсності НЕвирішених питань поданих звернень вчинявся у встановленому законом порядку. Тож який саме порядок розгляду звернень громадян встановлений законодавством про звернення громадян?
За Конституцією України “Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством”.
Що ж саме передбачено законодавством, а що – ні (БАЧЕННЯ АВТОРА):
Виходячи з того, що перелік прав, які встановлені Конституцією та законами України НЕ Є вичерпним, можна вважати, що і право на письмове звернення до органів влади та отримання “Рішення по суті”, вирішення питань здійснення громадянами своїх прав та “…відновлення їх у разі порушення” за ст.3 Конституції:
– є змістом і спрямованістю діяльності держави;
– є головним обов’язком держави;
– і “Держава відповідає перед людиною за свою діяльність”.
Також “Виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина;…”
НЕзважаючи на вищевказане, подальше ознайомлення із законодавством про звернення громадян викликає враження, що “Утвердження і забезпечення прав людини…” способом письмового звернення у дійсності державою законодавчо НЕ передбачено, НЕ встановлено, НЕ утверджено, НЕ забезпечено.
ЗУ “Про звернення громадян”:
Ст.18 “Права громадян при розгляді заяв чи скарги”:
Всупереч Конституції та Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ):
а) Законом НЕ встановлено, НЕ забезпечено права громадян на реєстрацію копії поданого звернення у вигляді реєстраційних штампа, вхідного номера звернення, як підтвердження, що звернення дійсно прийняте до розгляду;
б) Законом НЕ встановлено права громадян на отримання “Рішення по суті”, дійсного вирішення порушених у зверненні питань.
Ст.5 чітко встановлює “Вимоги до звернення”, його письмової форми, а саме: у зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по-батькові, місце проживання громадянина, суть порушеного питання, а також письмове звернення повинно бути підписане заявником із зазначенням дати.
Проте, всупереч ст.3 Конституції, у Законі відсутні не те, щоб чіткі, а взагалі відсутні вимоги до письмової форми “Рішення по суті”, яке згідно ст.19 Закону “Про звернення громадян” органи влади зобов’язані надавати громадянину.
Також Законом взагалі НЕ забезпечено офіційну документальну форму “Повідомлення про суть прийнятого рішення”, яка мала би бути обов’язковою, як підтвердження виконання обов’язку: 1) виконана на бланку певної форми; 2) завірена штампом та/або печаткою; 3) із зазначенням вихідного реєстраційного номера; 4) має підтверджувати права чи звільняти від обов’язків, містити інформацію, що має юридичне значення.
Ст.5 “Вимоги до звернення” також чітко встановлює правові наслідки недотримання заявником встановленої Законом письмової форми звернення у вигляді повернення “…заявникові із відпо-відним роз’ясненням”.
При цьому правові наслідки НЕдотримання вимог до “Повідомлення про суть прийнятого рішення” Законом НЕ встановлені, як НЕ встановлена наявність таких вимог взагалі.
Ст.8 чітко визначає зміст “Звернення, які підлягають розгляду та вирішенню”.
Проте, чітких визначень того, які саме “Повідомлення про суть прийнятого рішення” відповідають поняттю “офіційний документ” і є дійсними, а які ні – Законом НЕ визначено, НЕ встановлено.
Вищевказаний розгляд положень ЗУ “Про звернення громадян” свідчить про встановлення цим Законом істотного дисбалансу прав та обов’язків, відповідальності заявника та отримувача звернення на шкоду саме заявнику-громадянину.
Оскільки основою цивільного законодавства є Конституція, то за роз’ясненням причин відсутності в Законі положень, що забезпечують дійсне вирішення питань, порушених у зверненнях громадян, “Рішення по суті”, то автор і спробувала звернутися за роз’ясненням до Конституції.
Конституція України (бачення автора):
Ст.40: встановлює право громадян лише на “Відповідь”, і НЕ забезпечує, НЕ встановлює права громадян на дійсне вирішення питань звернення, отримання “Рішення по суті”.
Ст.76: встановлює, що Конституцією та законами України визначаються лише права-повноваження народних депутатів України (далі НДУ). Щодо зобов’язань НДУ з “Утвердження і забезпечення прав людини…, що є основним обов’язком держави” в Конституції чіткі положення відсутні.
І замість встановлення Конституцією відповідальності НДУ за результати голосування “…в парламенті та його органах” ст.80 встановлено особисту недоторканність і скасовано юридичну відповідальність НДУ.
Президент України: за визначенням ст.102 Конституції є гарантом, забезпечує права і свободи людини і громадянина. За присягою, ст.104, Президент зобов’язується “…обстоювати права і свободи громадян”. Проте: всупереч ст.3 Конституції, відповідальність Президента за НЕвиконання чи НЕналежне виконання цього зобов’язання Конституцією НЕ забезпечено, НЕ встановлено, НЕ визначено.
Кабінет Міністрів України (далі – КМУ): за положенням ст.116, “2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;”.
Але НЕ є зрозумілим – “вжиття заходів” – це права-повноваження чи зобов’язання КМУ. І відповідальність КМУ за НЕвиконання чи НЕналежне виконання цього зобов’язання Конституцією НЕ забезпечено, НЕ встановлено.
Місцеві державні адміністрації: За ст.119 – “…забезпечують додержання прав і свобод громадянина”, але за умови, що ці права встановлені Конституцією. Тобто, якщо ст.40 встановлено право громадянина і зобов’язання органів влади саме на “обгрунтовану відповідь”, то право громадянина на отримання “Рішення по суті” державні адміністрації НЕ забезпечують, НЕ виконують.
Відповідальність за НЕвиконання чи НЕналежне виконання чи то повноважень, чи то зобов’язань із забезпечення “додержання прав і свобод громадянина” Конституцією НЕ встановлено.
Підсумки: на думку автора, Конституцією та ЗУ “Про звернення громадян” у дійсності НЕ передбачено, НЕ визначено, НЕ встановлено і НЕ забезпечено право громадянина на дійсне вирішення питання, порушеного у зверненнях громадян, отримання “Рішення по суті”, що ст.547-2 ЦКУ визнається, як нікчемний правочин.
Наразі чекаємо офіційних тлумачень законодавства Конституційним Судом.

Спиридонова Т.М.

От редакции. Если подытожить кропотливую работу автора с документами Законов Украины, проступает некая “однобокость” трактовки статей Законов явно не в пользу рядовых граждан. Для нас с вами и обязательная письменная форма обращения разработана. Обращение, написанное не по форме, к рассмотрению даже не примут. А вот обратная связь (ответы на обращения граждан) такой строгостью формы и содержания не обременены. А если точнее, то для нас с вами четко обозначили и права и обязанности, а вот для веток власти разных уровней четко “прорисовали” только права и всяческую “неприкосновенность”, а вот об обязанностях – вскользь, едва заметным штрих-пунктиром.
Именно такая “размытость” обязанностей даёт право депутатам разных уровней прогуливать сессии, саботировать принятие жизненно важных решений, устраивать “договорняки” по типу “за кого сегодня дружим?” и т.д.
А, может, самое время эти самые обязанности “властей всех мастей” из неопределенности штрих-пунктира перевести в ясные и четкие линии конкретных обязательств “слуг народа” перед всеми нами. Как думаете?