11.03.2017

«Повірте мені»

«Повірте мені»

№8, 23 февраля 2017г.

Розпочинається чергове пленарне засідання Верховної Ради. Спікер просить депутатів зайняти свої робочі місця у залі засідань і приготуватися до реєстрації. Тільки після третього запрошення йому вдається досягти своєї мети. На електронному табло висвітлюється цифра трохи більша 300. Головуючий наголошує, що в залі є кворум, що дає право розпочати сесію Верховної Ради. А де ж решта, близько 150 народних обранців, котрих обрали ми – виборці? І таку ж картину з депутатами-прогульниками констатуємо часто-густо. Тоді, можливо, замість 450 нардепів було б достатньо і 300? І робота та сама робитиметься, і чимала економія державних грошей буде. Головне, що ніякої відповідальності за свою бездіяльність, а часом, і за злочини, заподіяні нардепами, вони не несуть ані перед виборцями, ані перед державою. А про їх совість та сором годі й говорити.
Із ЗМІ часто дізнаємося про аферні фінансові оборудки окремих нардепів, про їх незаконне збагачення. Доказами тому є їх декларації, де зафіксовано, що серед депутатів є сила-силенна мільйонерів і мільярдерів. Тепер задумаймося, чи будуть такі обранці дбати про свій народ, про державу та міць її економіки?!
Під час роботи у сесійній залі спостерігаємо, як представники різних блоків і політсил те і роблять, що дискутують між собою, поливають брудом одне одного, блокують трибуну, у сварках та бійках доводять кожен свою правоту. Чимало нардепів ходять по залу, інші розмовляють з місць по мобілках або читають періодику. Окремі з них кучкуються групками по 3-5 чоловік і про щось своє “балакають”. Словом, в парламентській залі все живе, крутиться, вертиться, як на базарі. Оце і є вияв культури наших парламентарів, їх порядності, інтелекту, інтелігентності.
Неодноразово звертав увагу, що під час виступу у ВР, під час інтерв’ю з журналістами на різних ток-шоу, при зустрічі з виборцями на місцях значна кількість депутатів вживають терміни: “Повірте мені”, “Повірте моєму слову”. Відтак, прагнуть викликати у людей довіру до себе, переконати виборців у своїй правдивості та справедливості. І тут же, наліво і направо, розлітаються слова-обіцянки, а, точніше, “лжеслова” про ту щоденну турботу депутата про простий люд, про нещасних пенсіонерів. Цю ж естафету переймають від нардепів ВР депутати всіх нижчих рівнів. Згадайте передвиборчі гонки місцевого рівня (жовтень 2015р.). Тодішні численні кандидати в депутати Куп’янської міськради просили, закликали людей “Повірте мені”, “Повірте моєму слову”. І обіцянки-цяцянки сипалися на всі сторони: і дороги будуть впорядковані, і тарифи на компослуги будуть знижені, і зустрічі з громадянами систематизуються, і бізробіттю буде покладений (з часом) край і т.д., і т.п.
Тепер наші місцеві парламентарі, збираючись на сесіях, зустрічаються, обнімаються і, навіть, цілуються. Все роблять, як нардепи у ВР. І намагаються теж вирішувати… свої особисті справи, або, по-народному, свої “шкурні” інтереси.
Багато з нас, виборців, ніби зомбовані чи засліплені. Те й робимо, що піддаємося на передвиборні агітки та лозунги… А ще слухняно реагуємо на заклики: “Повірте мені”, “Повірте моєму слову”. А вірити треба не словам, а результатам обіцяного. Тому стараймося обирати депутатів, які “горять” своєю роботою на благо простої людини, для процвітання рідної землі.
Голосуймо під час виборів не за гречку чи інші подачки кандидатів, а по совісті та з розумом. Тоді, вірогідно, не буде такого каламбуру у роботі депутатів різних рівнів. Не буде стільки хабарників-корупціонерів й крадіїв, які на сьогодні повтікали з України і ховаються від покарання за порушення законів по багатьох країнах світу. Вони теж у свій час розкидалися словами-обіцянками і закликали своїх виборців: “Повірте моєму слову”.

К.Сашин