20.04.2017

Якби хотіли

Якби хотіли

№15, 13 апреля 2017г.

То вже б давно її закінчили – ту війну. Якщо люди брешуть, то і я з ними: подібне вже часто можна почути просто на вулиці. Нещодавні буремні події в Куп’янську, пов’язані з залізничною блокадою, попри різне до них відношення, оголили простий факт – ешелони-то йдуть. Туди-сюди, туди-сюди. Виходить, торгувати з Російською Федерацією, тобто “агресором”, у “них получається”, а війну закінчити – “не получається”.
А якщо, уявімо, що завтра – війни немає? Найперше, не треба “стріляти” гроші у західних партнерів “на оборону”. Питання навіть не в тому, чи всі вони, ті гроші, йдуть на оборону. Питання, як їх витрачають. Військові закази – кому? Ремонт і заправка техніки, спорядження і харчування війська. Кому це замовляють і чи не за завищеними, бува, цінами. Щоб купувати щось у самого себе за завищеними цінами – багато розуму не треба – треба зв’язки. Тендери? Як тії тендери, місцями, виграються, у ЗМІ не раз “випливало”. Кому війна, а кому – самі знаєте… “Бізнес на крові”!
З “того боку”, схоже, так само – не хочуть закінчувати війну. З тої ж причини: щоб фінансово-матеріальні потоки з РФ “не оскуділи”. Якщо нічого не зміниться, вони так довго “домовлятимуться” про мир. Тож допоки ще українцям вбивати один одного? Ватажкам – гроші, солдатам – гроші. Адже, візьми-но, побігай під кулями та мінами за сім тисяч на місяць. Будьте певні, воякам з “того боку” також не переплачують.
Позиційна війна дуже затягнулась. Місцеві старожили, які пережили Велику Вітчизняну, кажуть, що навіть тоді такого пекла не було. Перекотився фронт – постріляло й затихло. А тут: стали навпроти один одного і гатять, і гатять, і кінця-краю не видно. І “оба-два” твердять: то не я, то – він. Але ж “летить” в обидва боки. Миряться, миряться, та ніяк не помиряться. Не місяці, роки вже минули. Друга Світова, не така війна, та й та “всього” п’ять років тривала. Доки ця, “гібридна”, триватиме? Доки в когось пелька не лусне, чи що?

І.Люсик