18.05.2017

Пенсійна недореформа

Пенсійна недореформа

№19, 11 мая 2017г.

Останнім часом у пенсійній системі відбулися зміни, які чомусь називають пенсійною реформою. Однак, на реформу вони, допоки що, як мовиться, не тягнуть.
Що таке реформа? Перебудова, зміна системи відносин. У даному випадку йдуть лише розмови про перехід від солідарної до накопичувальної системи – про «справедливі пенсії» на противагу «зрівнялівці». От якраз ці зміни нині лише на рівні «планування», простіше кажучи, обіцянок. Ті ж зміни, що реально відбуваються – це, зокрема, додавання кількості років до стажу, необхідних для виходу на пенсію окремим категоріям бюджетних працівників. Приміром, вчителям «подовжили молодість» на 5 років. А ще влада має намір піти шляхом оптимізації пенсії. Таке оптимістичне слово «оптимізація»! У тому значенні, в якому його вживають чиновники, оптимізму зовсім не додає. Приміром, «оптимізувати систему навчальних закладів у сільській місцевості», це, звичайною людською мовою, «закрити кілька сільських шкіл». Тобто, йдеться про скорочення – деякі види спеціальних пенсій можуть скасувати.
Окрім цих двох шляхів скорочення видатків Пенсійного фонду нічого не відбувається. Треба швидко щось робити з дефіцитом бюджету Пенсійного фонду, бо він – величезний. Тисне на уряд і МВФ: не хоче давати позичку, допоки у бюджеті така діра. Вимога: збалансувати надходження і видатки (їх не турбує, яким способом, мовляв, робіть, що хочете, а бюджет вирівнюйте). То ж можновладці і роблять – не те, що треба, а те, що хочуть – не систему перебудовують, а тугіше «затягують пояси». Здебільшого, не свої.
Паралельно зайшла мова про «реальне підняття пенсій – від 200 до 1000 грн» вже «діючим» пенсіонерам. Пенсіонери, між іншим, найбільша і найзгуртованіша група виборців. Тому ось так от: однією рукою дають, іншою забирають. Зайве, певно, говорити, що забирають більше, ніж дають. Пенсіонери бідні, вони, як діти, їм і дві сотні – великі гроші. Вже звикли якось виживати на 1000 грн. А що робити працюючим? Люди, по суті, працюють, щоб сплатити комунальні. Того, що залишається, ледь вистачає на їжу. «Реальне» підвищення «мінімалки» і програма субсидій навіть разом не наздоганяють нереальне зростання комунальних платежів.
Зажурений погляд в одну точку, опущені донизу куточки губ – це «антипосмішка» – ознака депресії або важкої втрати. Втрата дійсно важка – втрата перспективи. Працювати, щоб їсти, їсти – щоб працювати. А їжа, вона, в перспективі, що? Воно. Невесела перспектива виходить… І це в країні, де чорноземи стеляться до самого горизонту, де будують турбіни, літаки й космічні кораблі.
Є над чим замислитись…

І. Лиманський.