23.12.2017

Дякуємо, майстре!

Дякуємо, майстре!

№51, 21 декабря 2017г.

18 грудня ц.р. в міському будинку культури відбувся концерт славетного майстра художнього слова, легенди сцени, народного артиста України Паламаренка Анатолія Несторовича. Цільовою аудиторією Героя України, лауреата Шевченківської премії стали школярі старших класів. Ми, покоління тих, хто пам’ятає, що воно за штукенція – “проводове” радіо, дуже часто слухали в запису виступи цього артиста в передачах “театру перед мікрофоном”, де він читав уривки з творів українських класиків, не раз сміялися з дотепних гуморесок Павла Глазового у його виконанні. Та що там! Ми менше були спокушені віртуальним, а якщо й створювали щось уявне, то тільки силами власної фантазії, розвинутої читанням та цікавістю до світу.
А як відгукнуться на живе слово сьогоднішні “загаджетовані” дітки?
Низенько, до самої землі вклоняюся відданності мистецтву слова і таланту великого майстра, який упродовж двох годин “тримав” аудиторію, а це, ой, як непросто! Всі уривки з творів майстер читав в особах, перед однією фразою засміявся так щиро, що діти, ще у передчутті, засміялися разом з ним. Коли ж пролунала кумедна фраза, зал вибухнув сміхом.
Але ж ми, як ми! Для кожної бочки меду ми завжди прибережемо за пазухою свою ложку дьогтю. Ні, “тітушки” не заганяли артиста до автобуса, як це було 2004 року з Ніною Матвієнко та Дмитром Гнатюком в нашому місті на площі перед виконкомом. Але коли працівник культури зі сцени від усіх присутніх жбурнула майстрові в його щиру українську душу “От всех присутствующих от всей души благодарим…”, зал знітився. Особисто чула, як перешіптувалися здивовані діти “…а чё она за всех расписывается? Мы, например, дякую хотели сказать…”
Молоді, за їх сленгом, “респект і уважуха”!
А от працівниці “від культури”, яка, щонайменше, забула, що вона при виконанні службових обов’язків, покладених на нею державою Україна?.. Якщо опустити моральні аспекти (повага до віку, статусу співрозмовника), залишається народна мудрість: “говорили, говорили, як горохом в стіну били…”

Ася Оскольна