31.03.2018

Надія

Надія

№13, 29 марта 2018г.

Від Героя України – до терориста і агента Кремля: ось в якій трансформації намагається вас переконати правляча еліта. Підкупольні ляльководи смикають за ниточки, а ляльки смикаються в істериці: тероризм, хаос, могли б бути жертви серед мирного населення, краще погана влада, ніж ніякої і море крові, і прочая, і прочая… Словом, не можна так. А як можна? Мирно. Мирно вийти на мирний протест, мирно спорудити під Верховною Радою наметове містечко, висунути мирні вимоги: вибори за пропорційною системою з відкритими списками і таке інше. А що влада? Вона теж “мирно” науськувала на маніфестантів силовиків, які “мирно” їх побили, скрутили і поставили на коліна перед Верховною Радою. Комунальники, згідно постанови суду (“заважає проходу”), розібрали наметове містечко. Підконтрольні владі ЗМІ прокрутили коментар якоїсь жіночки-киянки, мовляв, і правильно, а то розвели, бач, посеред Києва, даруйте, “бомжатник”. Було таке? Було.
А нині правлячій еліті конче треба звинувачувати Савченко у підготовці супротив неї, еліти, теракту. Так дружно і позиція й опозиція, і ліві й праві, і червоні й біло-блакитні недоторканність зі свого колеги, певно, ще ніколи не знімали (десяток “проти”). Голосування опустило і так невисоку довіру до обранців “нижче плінтуса”. Хто теє дійство спостерігав, не дасть збрехати: промови переважної більшості народних обранців супротив емоційно-експресивного спітчу Надії Савченко виглядають вбого, ницо і непереконливо. Звичайно, з юридичного боку пред’явлені “беззаперечні докази” мають ознаки кримінального злочину. Найсерйозніше – це незаконне поводження зі зброєю, проте не Надії, власне, а її спільника. Отже, злочинні наміри, по суті, слова. За такі-то слова “та гранатами їх закидати” і Вас, читачу, певно, слід притягувати: щось подібне і Ви казали (щоправда, не на камеру). Надія Савченко справжність плівок одразу визнала, але з одним “але” – стверджуючи, що знала, що говорить “на камеру” – розуміла, що її прослуховують і записують. Більше того, з її слів, ніхто і не збирався всерйоз “аж удвох” здійснити державний переворот. А всю цю, начебто, підготовку до теракту назвала сюрреалізмом: тим, що не сталося, але могло б чи може статися. Сенс її вчинку – показати всім обранцям, що ніякі вони не небожителі, а такі ж люди з плоті й крові, як і ті, чиї тіла рвуть осколки від реальних розривів мін на Сході України.
Натомість, сама звинуватила владу в економічному геноциді власного народу, зокрема, “комунальному тероризмі”.
Друга, заключна, частина промови менш емоційна, але не менш експресивна – закликає схаменутись і прийняти той самий закон про вибори за пропорційною системою з відкритими списками; дати громадянам можливість не лише обирати, а й відкликати депутатів, які не виконують обіцяного; можливість усунути й президента шляхом референдуму, щоб не було потреби в Майданах; прийняти і запустити в дію через референдум нову Конституцію. Інакше, рано чи пізно, “повіє огонь новий з Холодного Яру”: сюрреалізм стане-таки реалізмом.
Важко не погодитись зі словами Генпрокурора – не всі спільники були названі – слід назвати головного. Це, часом, не автор наступних рядків?

Ви – розбойники неситі,
Голодні ворони!
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!..
Дуріть дітей і брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.

Зрозуміло, кому адресовані ці рядки – нинішнім “новим ляхам”, всіляким там рабіновичам-яценюкам. Вони навряд чи будуть перечитувати “Холодний Яр” та “І мертвим, і живим, і ненародженим…”
Звичайно, юридичну оцінку діям Надії Савченко нехай дають юристи. А ось чому вона так зробила, “верховні обранці” не зможуть зрозуміти, бо видерлися на “Олімп і шаліють від влади”, зовсім людей не чуючи. Наприклад, наш місцевий “князьок” замість того, щоб закрити сміттєзвалище, яке розташоване у селі, у кожному хуторі гойдалки спорудив?! Що це – жарт чи знущання? Це ми, пересічні, можемо зрозуміти. Але всім нам треба зрозуміти ще одне – кожен народ заслуговує на ту владу, яку має. Тому змінюватися, насамперед, потрібно нам самим. Бо іншого шляху змінити життя на краще немає!