23.06.2018

Лікар, який сам себе зцілив

Лікар, який сам себе зцілив

№25, 21 июня 2018г.

«Лікарю, зціли себе сам!» (Єв.від Луки,4:23)

Старовинне районне містечко Корець на Рівненщині, якому скоро виповниться 870 років, внесене до «Списку історичних міст України» і відоме тим, що тут після смерті свого чоловіка, офіцера лейб-гвардії Арно, прийняла чернечий постриг в Корецькому Свято-Троїцькому жіночому монастирі Анна Арно (Оленіна), кохана Олександра Пушкіна, де вона і була похована в 1888 році. Це Олександр Сергійович їй пропонував свої руку і серце, але отримав відмову від її матері. Це саме їй він присвятив свої ліричні вірші: «Я вас любил…», «Что в имени тебе моем…», «Не пой, красавица, при мне…», «Ее глаза…» та інші. Також уродженцем Кореця вважається знаменитий співак-баритон, народний артист Білорусі, «білоруський соловей» Ярослав Євдокимов. Хоч, фактично, народився він в 1946 році в тюремній камері Рівненської в’язниці, оскільки його батьки були репресовані. Тому з 5-місячного віку Ярослав виховувався в Кореці у дідуся і бабусі по матері. А ще Корець став відомим в усьому світі тим, що тут мешкає чудо-лікар Микола Климчук, що ставить на ноги навіть безнадійно хворих, яких офіційна медицина не лікує, а просто відправляє додому помирати. До нього з останньою надією звертаються люди не тільки з України та країн колишнього СРСР, а й з Німеччини, Великобританії і навіть США. І він їм допомагає, виліковуючи навіть IV стадію раку!
Микола Дмитрович після закінчення Харківського медичного інституту працював лікарем-лаборантом в Корецькій райсанепідемстанції. Йому не було ще й сорока, коли від місцевих колег-лікарів він почув страшний діагноз: рак! Згодом столичні онкологи повністю підтвердили це. Смертельний недуг з’їдав його на очах у дружини та 4-річного сина. Біль був нестерпним, Микола Дмитрович без сторонньої допомоги не міг навіть одягнутись, а слабкість була така, що ходити він міг, лише тримаючись за стінку. Роботу довелося покинути. А до всього, у нього ще й почався грибок, який супроводжувався нестерпним свербінням. І тут М.Климчук пригадав, як в інституті їх вчили, що грибок лікується трихополом, основу якого становить полин. Щоб позбавити себе хоч від сверблячки, він почав пити пігулки трихополу. І сталося диво – вже через кілька днів він ніби заново на світ народився. Навіть сам не міг збагнути, як це сталося. Адже йому столичні онкосвітила винесли смертельний вирок, а тут за кілька днів від якогось трихополу настало полегшення. Причому, помітне! Микола Дмитрович продовжив пити трихопол і далі. Десь через місяць він вже знову міг все робити сам. Часу для роздумів і досліджень у нього було вдосталь та і стан здоров’я вже дозволяв ознайомитися більш детально і з науковою літературою. Основний висновок, який він зробив для себе з власного досвіду – рак треба лікувати як грибок! І в жодному разі не можна лікувати його опроміненням та хіміотерапією, бо це викликає метастази раку, від цього ростуть цілі колонії трихомонад. До речі, його висновок поділяють і російські науковці – академік Наталія Глазкова та хімік Тамара Свищова. Методика ж профілактики і лікування раку від Миколи Климчука полягає в наступному.
Оскільки грибок розвивається в темряві, з ним слід боротися саме в цю пору доби, тому перше його правило: вдень хворий має відпочивати, а вночі – лікуватися. Друге: якщо грибок боїться кислого середовища, значить, це середовище потрібно в організмі створювати не лише за допомогою пігулок, а й природнім чином, внутрішнім і зовнішнім. Внутрі-шній – це їжа. А зовнішній – ванни. Тобто, через стінки внутрішніх органів та шкіру потрібно атакувати грибок.Тому він перейшов на кислу їжу – щавлевий борщ, капусняк, розсольник, борщ зі свіжої капусти та червоного буряка, приправленого оцтом, варену квасолю, квашені капусту, огірки, помідори, яблука, лимони, житній та пшеничний хліб… Він радить кожні 20-30 хвилин вживати щось із цих страв. Та ще щодня з’їдати головку часнику із салом. І, звичайно ж, за відповідною схемою приймати трихопол, запиваючи його відваром часнику. Він регулярно приймав і оцтові ванни (обтирався оцтом). А ще натщесерце пив освячену воду (вона ніколи не пліснявіє, а це означає, що грибок її боїться). Також уникав солодкого, смаженого, маринадів, макаронів, алкоголю та важкої фізичної праці.
З того дня, як М.Климчуку поставили діагноз раку, вже минуло 30 років, а він живий і здоровий. Та й зізнається: відколи поборов рак, жодного медичного обстеження не проходив. Але і далі приймає ліки, як тільки десь бік заболить, живіт турбує чи незрозумілий кашель з’являється. Бо впевнений, що онкологія – грибкового походження. Кров у людини має бути «кислою», оскільки грибок боїться кислого середовища. «Значить, потрібно «закислювати» організм, – розповідає Микола Дмитрович. – В їжі має бути максимум кислих продуктів – різні квашення, борщі… А головне – ні краплі солодкого. Бо це ж пожива для грибка. Якщо дотримуватися такої дієти, кров стане кислою, грибок її наїсться і здохне. Але важливо: під час лікування в їжі – ніяких «розгойдувань». Бо якщо ви два дні їсте кисле, потім пропускаєте цукерочку чи ложку меду – все зводиться нанівець. Бо грибок почне звикати до кислого, і його вже не вб’єш)».
Дуже важливо, що в процесі лікування будь-які фізичні навантаження недопустимі. За його словами, найважче, що людина може піднімати – це хлібину. Важка праця робить лікування марним, бо в організмі при цьому виділяється молочна кислота. А ще півроку не можна їсти солодкого, навіть меду, смаженого і копченого, сирих фруктів, ягід та овочів в т.ч. сирої цибулі, макаронів і варених ковбас, не пити молока, соків, компотів, киселів та алкоголю.
Є у Миколи Климчука і деякі розбіжності з офіційною медициною, яка стверджує, що онкохворим не можна засмагати на сонці. Він же у своїй методиці, навпаки, радить онкохворим тричі на день приймати сонячні ванни по 10-15 хвилин. За його переконанням, сонячні промені теж знищують грибок в організмі. Такого висновку він дійшов через те, що у лісі мох на деревах росте з північного боку, а з південного – кора дерев чиста. Отже, невеликі дози сонця теж сприяють знищенню грибка.
Свою методику Микола Дмитрович не вважає панацеєю від раку і нікому не нав’язує її. Він лише ділиться тим, як 30 років тому, будучи приреченим на смерть, зцілився сам і за тією ж методикою вже зцілив багато людей. Про ефективність його методики красномовно говорять її результати. А сприймати її чи не сприймати – то вже особиста справа кожного. Особливо тих, хто, не дай Бог, почує свій жахливий діагноз-вирок.

Олександр ЗУБАР член Національної Спілки журналістів України