28.07.2018

Гуцулка Ксеня в пісні і в житті

Гуцулка Ксеня в пісні і в житті

№30, 26 июля 2018г.

“Гуцулка Ксеня” – легендарна українська пісня-танго, яка вже стала народною і понад 80 років не втрачає своєї популярності. Її співають не тільки на концертах, а й коханим, зарученим, на весіллях, днях народження. Та мало хто знає, що оспівують у ній не якусь вигадану Ксеню або ж узагальнений дівочий образ, а цілком реальну дівчину родом з гуцульського краю із села Шешори Косівського району, нині Івано-Франківської області, де Карпатські гори, стрімкі води Черемошу, стрункі смерічки та отари овець на полонинах. Ця дівчина – Ксенія Бурачинська (в одруженні — Данилишин), яка 5 червня минулого року на 93-му році життя після тривалої хвороби померла в м.Чикаго(штат Іллінойс, США), де й була похована на місцевому українському цвинтарі святого Миколая.
Народилася Ксенія Бурачинська 30 жовтня 1924 року. ЇЇ батько, Денис Бурачинський, був лісничим державних лісів, а мати, Ірена Арсенич – вчителькою. Автором пісні «Гуцулка Ксеня» є учитель з села Семиголів Сокільського району Львівської області Роман Савицький (1904-1974), двоюрідний брат Ірени Арсенич, тобто, дядько, або, як кажуть на Гуцульщині, вуйко Ксені. До цього часу вважався датою народження пісні 1932 рік. Але останніми дослідженнями доведено, що точною датою є 1937 рік. Влітку 1994 року героїня пісні «Гуцулка Ксеня» Ксенія Бурачинська-Данилишин приїхала з Чикаго на свою батьківщину в с.Шешори відвідати рідних і друзів та поглянути на місця, де пройшли її дитинство і юність. Тут вона і розповіла, як саме народилася «Гуцулка Ксеня». А історія створення пісні наступна. На одному з вечорів, коли молодь забавлялася під час літніх канікул, які в той час називалися вакаціями, 13-річну Ксеню Бурачинську за існуючою на Гуцульщині традицією обрали «королевою» вечора. Ксеня була дуже веселою і дотепною, цього вечора кожному давала якісь доручення, а до свого вуйка Романа Савицького, який свою літню відпустку проводив у батьків Ксенії, звернулася з проханням написати таку пісню, щоб уся Гуцульщина її співала! З цим проханням вона звернулася зовсім невипадково. Адже Р.Савицький був на той час вже відомий, як співак та самодіяльний композитор і на Гуцульщині залюбки співали його пісні «Замріяний студент», «Гарна Олена», «Мрія», «Ах, люба мамо». А незабаром до них додалася нова пісня і називалася вона «Гуцулка Ксеня». Щоправда, Роман був автором лише слів, а музику до неї написав його товариш, директор Коломийської гімназії, професор і композитор Іван Недільський (1895-1970). Пісня була про кохання: «Гуцулко Ксеню, я тобі на трембіті лиш одній в цілім світі розкажу про любов». І заспівали її не тільки на Гуцульщині чи всій Україні, а й в усьому світі, де тільки живуть українці. Згодом текст пісні був дещо перероблений. В оригінальному тексті, написаному Р.Савицьким, співалося, що Ксеня трагічно загинула («…Череду лишав щоночі та шукав сліди дівочі, як знайшов закриті очі, їх востаннє цілував»). В переробленому, який існує і донині, співалося, що гуцул зрадив Ксеню, покохавши іншу («Вже пройшло гаряче літо, гуцул іншу любить скрито…».
Через три роки після «Гуцулки Ксені» в тих же Шешорах Роман Савицький створить ще один свій безсмертний шлягер «Червоні маки». Про історію «Червоних маків» сам композитор розповідав так. Одного разу в м.Надвірній йому під час концерту вручили букет червоних маків. Роман тут же подарував цей букет своїй коханій Галі, з якою незабаром мав заручитися. Але дівчина враз спохмурніла, а з її очей покотилися сльози, вона кинула букет і побігла геть. Невдовзі вона вийшла заміж за другого хлопця. І тільки після цього Роман, який тяжко переживав розрив з коханою, дізнався від своєї тітки, що є древнє народне повір’я: маки дарують лише тому, кого розлюбили. Саме так кохана Романа необачно розцінила його подарунок. Роман Януарійович Савицький напише ще багато пісень, але найвідомішими з них стали «Гуцулка Ксеня», «Червоні маки» та романс «Квітка з полонини», які назавжди увійшли до золотого фонду української естради. За рік до смерті Р.Савицького, в 1973 році, було видано збірник його пісень.
Доля героїні «Гуцулки Ксені» Ксенії Бурачинської склалася наступним чином. На початку Другої світової війни її родина, покинувши свій дім і все, що в домі, змушена була тікати за кордон, оскільки їм стало відомо, що старшого брата Ксенії повинні були заарештувати. Спершу Бурачинські перебралися до Словаччини. Згодом до Німеччини, де Ксеня навіть встигла вступити на навчання до Мюнхенського університету. А потім її чоловіка, який за фахом був ветеринаром, запросили на роботу до США, де вони і залишилися на все життя. Спочатку в чужому краю, серед чужих людей, без знання англійської мови, без власного дому життя було непросте. Але поступово все налагодилося і вони зажили як справжні американці, але своїх дітей і онуків виховували українцями. Всі вони володіють українською мовою, знають своє коріння, шанують гуцульські звичаї і, звичайно ж, всі співають «Гуцулку Ксеню» та знають, кому вона була присвячена.
Суботнього сонячного ранку 10 червня 2017 року покійну гуцулку Ксеню Денисівну Бурачинську-Данилишин відспівали в церкві святого Йосифа Обручника УГКЦ, парафіянкою якої вона була. А пополудні її провели в останню путь численні родичі, друзі з числа української еміграції в Чикаго, дві доньки, онук, чотири онучки і двоє правнуків. Та пісня «Гуцулка Ксеня», прототипом якої вона була, житиме вічно!

Олександр ЗУБАР