14.07.2018

Пам’яті патріота

Пам’яті патріота

№28, 12 июля 2018г.

Днями перестало битися серце видатного українця, справжнього патріота, автора “Акту про незалежність України” Левка Григоровича Лук’яненка. Людина-епоха чи людина-монумент? Ні, людина-любов, людина-правда і людина-совість. Принаймні, мені особисто саме таким і закарбувався в пам’яті цей сивочолий чоловік, який зачаровував співрозмовників не тільки простотою і приязню спілкування, а й тим внутрішнім вогнем щирого переконання в правоті своєї ідеї, яку, раз і назавжди запаливши в своїй душі і серці, Левко Григорович проніс як невгасиму свічу через усе своє життя.
Народився Л.Лук’яненко 24 серпня 1928 року на Чернігівщині, в 16 років (1944) був мобілізований до лав Червоної армії, в якій перебував аж до 1953 року. В 1958 році закінчив найпрестижніший в СРСР університет МГУ, в ті часи, коли дорога до знань прокладалася виключно силою розуму, а не глибиною і наповненістю кишень. Перед ним розкривалися таки блискучі перспективи! Ну, а як же інакше – учасник війни, випускник МГУ, юрист. Та, вочевидь, таке глибоке занурення в болото невідповідностей імперської системи правління, коли писали одне, думали друге, а діяли так, що людині відводилась роль “социально значимого винтика системы” і почали незворотні перетворення людини з “винтика” в людину-борця.
Ідею незалежності України Левко Григорович проніс через все своє довге життя. Майже третину (27 років) паростки цієї ідеї намагались вбити в ньому тюремними ув’язненнями. У віці Христа (в 33 роки) був засуджений до страти, провів у камері смертників не один місяць. Зламався? Відмовився від переконань?
1961 рік – заснував підпільну Українську робітничо-селянську спілку – засудження до страти і заміна її на 15 років ув’язнення. 1976 рік – вихід з в’язниці і створення Української Гельсинської Спілки. 1977 рік – арешт і засудження до 10 років в’язниці і 5 років заслання. Був головою Української Гельсинської Спілки, народним депутатом України (1990-92; 1994-98), 1992-93 Надзвичайний і Повноважний Посол України у Канаді, Голова Всеукраїнської асоціації дослідників голодоморів в Україні (з 1994), президент Української ланки Всесвітньої ліги за свободу і демократію (з 1995). Автор книг: “Сповідь у камері смертників”, “Вірю в Бога й Україну”, “Не дам загинуть Україні” та ін.
І така людина приїздила до нашого міста – і не раз! А чи почули ми пророка? Чи оцінили сповна велич людського подвигу? …Ми не роздивилися в земному мороці діамант душі цієї людини. Нехай же Господь відкриє нам очі на зірку його душі, яка постане навіки нашим небесним захисником.

Валентина Чернявська