25.08.2018

Амброзія байдужості

Амброзія байдужості

34, 23 августа 2018г.

Цієї п’ятниці будемо відзначати вже 27-му річницю Незалежності. Свято державне, то й підхід до святкування мав би бути державницьким. Що ж маємо натомість? На меморіальному комплексі (цвинтарі) за братською могилою Невідомому Солдату амброзія в 2 м заввишки, озеленення міста заледве животіє біля міськвиконкому та на клумбах напроти АТБ. В парку з пам’ятником загиблим куп’янчанам поодинокі квіточки, мабуть, дали присягу стояти насмерть – то й тримаються, як можуть. В сквері Т.Г.Шевченка до понеділка і кінь, як то кажуть, не валявся. Та ні, таки валявся – якийсь хлопчина підсобник 2 дні поспіль з ранку до обіду збивав зі східців старі уламки плитки і в п’ятницю машина ЖЕКу вивезла ці уламки в невідомому напрямку. І ось за три дні до свята, в авральному порядку цю плитку вкладуть сяк-так, потім на отой ремонт майже в 200 тис. грн. зберуть мітинг з нагоди Незалежності біля пам’ятника, а що буде потім – а кому це болить? І що, думаєте, така байдужість тільки з нагоди цього свята, якого на сьогодні й на вид не помічає наш народний депутат? Багато років спостерігаю відношення невідношення нашого нардепа, Героя України та його команди до державних свят і не можу пригадати такого, щоб на рекламних банерах концертів, які проходитимуть за підтримки Героя України В.М.Остапчука хоч коли-небудь лунало вітання виборцям с Днем народження держави, яка надала йому найвище звання Героя. Вітання з Днем міста скрізь і всюди – з Днем Незалежності – та то таке!
То ж чи варто дивуватися, що якийсь народний месник, наслухавшись телевізії, що найвищі пенсії в 50000 грн. в місяць в Україні отримуватимуть не судді та прокурори, а громадяни зі званням Героя України, не витримав і побіг до міськвиконкому до стенду з почесними громадянами і спересердя ретельно попрацював над фейсом нашого нардепа. Щоб уникнути в подальшому таких же “акцій”, наполохані жерці і жриці виконкому вирішили сховати подалі фото почесних громадян (в музей), а вивільнені площі заповнити колажами з листівками “старе місто” та плакатами патріотичного змісту. Та хіба це допоможе сховати сутність політики байдужості і цинізму неефективного освоєння коштів різних джерел надходження нашими місцевими управлінцями?
В так званий сквер Шевченка за два роки вклали на пліточку чи не півмільйона бюджетних коштів, а сам пам’ятник Шевченку за 9 років так на облік і не взяли – то за яким-таким правом вкладаються бюджетні кошти в те, чого в місті ніби-то і не існує? А саме місто за якими критеріями має розвиватися, не маючи навіть генерального плану міста? Чи, може, біля міськвиконкому на колажах вивісять нам для ознайомлення разом зі старими світлинами міста і план города Купянска 1780 года?
Пам’ятаю ранню весну 2014-го, коли група спортивних молодиків-мінял не випускала з вокзалу БТР-ів на підтримку вояків у Луганську, які тримали оборону проти ОРДЛО. Пам’ятаю і свято відкриття тотемного бабачка в серпні того ж таки 2014-го, коли наші захисники під Іловайськом, і не тільки, благали про допомогу, а наші можновладці на чолі з Героєм України не дозволили навіть зробити оголошення, що розпочинає свою роботу волонтерська група сприяння армії. Пам’ятаю і те, як ретельно замальовували працівники ЖЕКу залишені на багатьох будівлях невідомими особами повідомлення, хто такий Остапчук (зовсім не герой), але ж ми обрали серед трьох кандидатів саме його і його “команду залізничників”!
Пройшло 4 роки і час показав, що в пріоритеті розвитку міста “карусельки” та “пліточка” за бюджетні кошти. Такого цинізму не витримують навіть залізні дорожники команди, один за одним покидаючи пости – хто відразу в домовину, хто (поки живий!) за власним бажанням! І що, думаєте, немає заміни? Крутили-вертіли, та в виконкомі й осіли! Схоже, настав час, відкинувши всі сентименти, добряче попрацювати кулаками, бо ж інших аргументів, чому так погано живемо при непоганих вливаннях і перспективах вливань в економіку міста, наразі майже не залишилось! Тож треба буде комусь не тільки знаходити ці аргументи, а й добряче втовкмачувати їх в збайдужілі до всього голови потенційних виборців.
Легше всього звинуватити в усіх негараздах рядових виконавців – там не вирвали бур’ян, там не попідмітали вчасно (а саме вони і працюють трохи не “в милі”!) та й жити собі далі спокійненько, тішачи себе гнівними дописами в соцмережах щодо неефективності влади.
А ми самі чого варті? Хто повинен контролювати, кому і під які задачі влада надає комфортні офіси за 1 грн. на рік? Якої війни ветерани, народжені після закінчення ІІ світової, окупували надане їм приміщення і чекають від виконкому команди покласти квіточку пам’яті 22 червня до пам’ятника Невідомому Солдату? Цього року, на жаль, крім ветеранів АТО, в цей трагічний день ніхто не здогадався пом’янути загиблих на похованні. То, може, тому й виростає амброзія байдужості на нашій пам’яті, бо ми, здебільшого, заклопотані тим, щоб якнайзручніше вмостити свої сідниці на бюджетні кошти та потоки і боїмося відірвати їх хоч на мить в тривозі, що на хлібні місця прийдуть ще більш нахабні і безсоромні?
І що, дорогі мої дідусі і бабусі міста пенсіонерів, нам буде краще, коли наші діти і онучата в пошуках кращої долі покинуть нас напризволяще? То ж може досить спати, а треба прокидатися заради найдорожчого – свого продовження та їх щасливої долі.

P.S. В останню мить до вух Героя долетіли-таки народні обурення, бо за два дні до свята як з води вродились його усміхнене обличчя (щоб не забували!) і привітаннячка.

Громадянка Че