18.08.2018

Зерно під ногами

Зерно під ногами

№33, 16 августа 2018г.

Цими днями їхав в переповненому пільговому автобусі Ківшарівка-Куп’янськ. Зі мною поряд сиділа жінка похилого віку. Говорили-балакали про нелегке сьогодення простих пенсіонерів, про обмежені статки цих людей, про дуже дорогі ліки, про необгрунтовано високі ціни на продукти харчування. Зокрема, і на хлібобулочні вироби.
Я і моя співрозмовниця були неприємно вражені, коли побачили в вікно автобуса, що асфальт і узбіччя дороги від Курилівки до Куп’янська усіяні добірним зерном пшениці. Нині, у жнив’яну пору, зерно транспортується із поля на тік, а уже сухе очищене добротне збіжжя відправляється-здається на райцентрівський елеватор.
І хоч зерно сьогодні дуже дорогоцінний продукт (а ціни на хлібопродукти постійно ростуть), однак, бачимо, як і в попередні роки, наші дороги і узбіччя добряче-таки усіяні зерном.
Пригадую, як понад півстоліття тому моя рідна бабуся розповідала нам, своїм онукам, що хліб – найбільше багатство людини, що то великий гріх для хлібороба, коли він лишає на своєму полі хоч один-єдиний колосок. То ми, дітлахи, на полях після жнив і збирали залишені деінде колоски жита.
– Не будь пшениці, жита, ячменю, то не було б і хліба, – ствердно наголошувала нам старенька. І переконливо доводила, що саме хліб і є всьому голова. І тоді нікому в голову навіть думка не спадала, що коли-небудь зерном будуть усіяні шляхи-дороги та їх узбіччя.
Моя співрозмовниця також суворо засудила таке байдуже нелюдське ставлення до зерна – майбутього хліба. А потім, пригадуючи своє дитинство та молоді роки, розповіла, як в сільській багатодітнії сім’ї зі своєю мамою випікали смачні духм’яні буханці. Хліб був тільки округлої форми і кожна господиня пекла його для своєї родини, як було заведено споконвіку, сама. Хліб був одним з Господніх дарів.
Сонце і хліб – це два крила, котрі тримають людське життя. Сонце – символ Божого, а хліб – домашнього тепла. Хліб з домашньої печі – найкращі ліки для сім’ї. Жінка набирається при випіканні хліба омолодження і сили, і це ж несе для сім’ї. Хліб чужими руками – такої сили не має.
Чому зараз в суспільстві немає такого ставлення до хліба, а у сільгоспвиробників бережного відношення до врожаю зерна? Чому? Час, мабуть, інший. В вік сучасних технологій не потрібно кожній родині вдома випікати хліб. Але, мабуть, зараз всі ми проходимо інші уроки. Часом, не уроки вседозволеності?..

К.Сашин