15.09.2018

Прощання з земляком

Прощання з земляком

№37, 13 сентября 2018г.

31 серпня Куп’янщина прощалась зі своїм захисником Ляшенком Віталієм Миколайовичем. 13 вересня йому мало б виповнитися 46 років. 27 років свого життя він допомагав людям долати хвороби, бо був медиком. Що таке робота фельдшера сільської амбулаторії? Це постійна готовність і вдень і вночі прийти на допомогу, здійснити необхідні медичні маніпуляції та й, взагалі, підтримати теплим словом, заспокоїти. Чверть віку віддав цій роботі Віталій після закінчення Куп’янського медичного училища. Але ж тут в амбулаторії сталося скорочення і людина з великим досвідом надання допомоги, щира і безвідмовна, як сказала на прощальному мітингу його вчителька Лідія Миколаївна, підпала під скорочення за півроку до отримання пенсії за вислугою років. Інший би став позиватися до суду, нарікаючи на несправедливість, та не таким був Віталій. Розуміючи, що в країні йде війна, що на фронті хлопці потребують його допомоги, його досвіду та професійності, він побіг не до суду, а до військкомату з вимогою направити його в будь-яку військову частину в зоні АТО в якості медика. Наприкінці 2016 року був підписаний контракт і 2 роки Віталій був військовим медиком.
Ще місяця не пройшло, як повернувся наш земляк додому, в рідну Петропавлівку, став на облік в центрі зайнятості, аж почув, що будуть проходити військові збори місцевої тероборони. Чи ж міг Віталій всидіти вдома? Та, певно, що ні. Прийшов до військкомату, запропонував свою допомогу, йому не відмовили. Вранці 29 серпня з полігону поблизу Ківшарівки був доставлений до селищної лікарні, де згодом й помер від обширного інфаркту.
Дуже багато петропавлівців прийшли провести в останню путь свого земляка (і це незважаючи на те, що зараз гаряча пора збору врожаю та й передшкільні клопоти майже в кожній хаті). Дуже багато теплих слів почула про цього хлопця від односельчан, від однокласників, від вчительки. Приїхали з військової частини побратими, щоб віддати останню шану тому, з ким ділили окоп і шматок хліба і відсалютувати йому востаннє. Знайшов час і представник райадміністрації. Не знайшлося хвилинки і теплого слова тільки, на жаль, у представників місцевої влади.
Закінчиться війна… Вляжуться страсті… Загояться рани… Стихнуть образи… Народяться між людей такі важливі почуття як самоповага і взаємоповага, більше приводів з’явиться до взаєморозуміння і любові. І маленькі тремтливі долоньки твого продовження, земляче, твоїх майбутніх онуків не раз принесуть ще на місце твого останнього земного спочинку квітку пам’яті… То ж спочивай з миром.

Громадянка Че