22.09.2018

Тест на людяність «Разом ми зможемо»

Тест на людяність «Разом ми зможемо»

 

№38, 20 сентября 2018г.

До редакції звернулися члени батьківського комітету дитсадка з Петропавлівки. Їм так кортіло поділитися щастям здійснення спільного проекту “Разом ми зможемо”, що мені передалося їх натхнення і я вирушила в дорогу. Пам’ятаю оте, ще радянське приміщення дитсадка, яке довго вишукувала очима, та дарма – його знесли вже досить давно.
А на сьогодні дитсадок розташовується на першому поверсі ошатної Петропавлівської школи, де зручно розмістилися 4 групи дошкільнят. Але ж діткам і спортом займатися треба, коли надворі сльота та холод, та й загальні урочистості десь проводити, щоб і затишно і комфортно було. І, не в останню чергу, щоб приміщення дійсно було урочистим і красивим. І зал такий знайшовся, але був він в досить непривабливому та занедбаному стані, то про урочистості в ньому годі було й говорити. От і почали мріяти батьки малечі разом з педколективом, як би ту мрію про перетворення наблизити. Звернулися до сільради, а там і раді би допомогти, та бюджет не такий вже й великий, та й на балансі не один лише дитсадок з його проблемами… Але ж яке то велике та всеохопне слово – мрія!
І батьки зрозуміли, що тільки від їх наполегливості і віри в перетворення зміни можливі, то й почали діяти. Склали перелік необхідних матеріалів, їх орієнтовну вартість, дещо закупили та й почали працювати. Розуміючи, що їх можливостей катастрофічно мало, вирішили звернутися до фермерів-орендарів за спонсорською допомогою. Не мені вам, шановні читачі, розповідати, як люди, які весь свій час вкладають в якусь справу, ставляться до прохачів.
Але ж тут справа була в іншому! Батьки запрошували спонсорів взяти участь у спільному проекті “Разом ми зможемо”, до якого вони самі долучилися не тільки ініціативою, а й власним коштом та працею. А коли тебе запрошують рівноправні партнери, які “горять” цією мрією, а не просто на когось сподіваються, пройшовши по колу з простягнутою рукою, це зовсім інша справа – це викликає повагу і розуміння. То й знайшлися партнери, які відгукнулися і надали спонсорську допомогу в здійсненні проекту, та й сільська рада віднайшла дещицю коштів, бо як тут встоїш перед заповзятістю та наполегливістю людей, які хочуть і творять добро не тільки для своїх діток, а й для тих, що будуть відвідувати садочок згодом.
То й постала результатом здійсненої мрії чудова спортивно-музична зала з підвісною стелею, дзеркальною стіною, новенькими дверима, ошатними шпалерами, шторами та лаштунками, теплим м’яким килимом майже на всю площу зали.
І як, згадавши сільську раду, керівників господарств, які долучилися до проекту, не вклонитися низенько ініціаторам проекту “Разом ми зможемо”, а саме батькам та педколективу садочка.
А ще хочу низько вклонитися педколективу школи за таку необхідну і таку, на жаль, незатребувану в наш занадто діловий час людську пам’ять і шану. На стінах школи в фойє 2 пам’ятні дошки, де на одній – керівники школи, а на іншій – вчителі, які працювали в цьому закладі. Недарма в народі кажуть: “Що посієш – те й пожнеш!” То, може, з отих уроків людяності, прищеплених колись вчителями, їх колишні учні, а на сьогодні батьки та бабусі, як з чистого джерела і набираються натхнення на добрі справи в ім’я майбутнього? Мине зовсім небагато часу і добрі справи батьків та педагогів продовжуть сьогоднішні малята. То ж дякую вам, люди, за те, що ви є. А ще більше дякую за те, що ви – ЛЮДИ!

Ася Оскольна