15.12.2018

Развод и девичья фамилия

Развод и девичья фамилия

№47, 13 декабря 2018г.

Якщо шлюб був побудований на любові, в разі кризи його можна спробувати врятувати.
Уламки втраченого сімейного щастя, що торкнулося дорослих, дітям завдають непоправних каліцтв.
У попередніх випусках ми розповідали про звернення наших читачів з приводу розлучення та аліментів на дитину, а також намагалися коротко донести погляди з різних сторін барикад.
Так, Сімейний кодекс визначив поняття сім’ї: «Сім’я — це осередок суспільства». Під цим визначенням ми розуміємо, що кожен з нас, немов цеглинка за цеглинкою, будує ціле суспільство.
Готуючи попередні статті, ми частково торкалися проблем дітей, які стають прямими очевидцями «війни» між подружжям. У прямому сенсі діти підпадають під вплив обох батьків, які «злітають з рейок». А тому опиняються під емоціональним пресингом.
Сьогодні ми порушимо тему дітей, які безпосередньо є свідками розколу сімейного очага.
А чому, все ж таки, виникає розкол?
У більшості випадків, спільний побут давно замінив піднебесні почуття, а обійми і поцілунки трапляються на повному автоматі.
Приводів для початку розпаду шлюбу багато: відсутність спільних поглядів та інтересів, невідповідність характерів, наявність соціальних сітей, великі мегаполіси, великий круг спілкування. І як наслідок цього — втрата почуття кохання.
Безумовно, розлучення — емоційний та доволі болісний процес для обох сторін.
Однак, коли зникає сімейний затишок, діти досить емоційно реагують на таку ситуацію.
Адже вони, ще не здатні оцінювати усе зважено і, побачивши те, що відбувається вдома, в них зберігається такий «шаблон» на їхньому жорсткому диску.
І тільки настане час, все це продублюється знову, тільки вже з більш великим розмахом, і тоді можна лише сподіватися, що все це зупиниться просто так.
Так, чинним Сімейним кодексом України, на сьогодні, встановлено рівні права між батьком та матір’ю. Це нова практика українських судів і вона успішно реалізується. Розлучення при наявності дитини, яка не досягла повноліття, може бути здійснене тільки через суд.
Дуже добре, коли батьки знаходять компроміс про місце проживання дитини без якихось перетягувань канату.
Якщо ж настає суперечка, то суди при вирішенні таких спорів, враховують матеріальний і психологічний стан матері та батька, бажання самої дитини (при досягнення нею відповідного віку) щодо того, з ким із батьків вона хоче жити, а також рекомендації органів опіки.
На жаль, з аналізу рішень судів вбачається доволі сумна картина. Визначення місця проживання дітей в судовому порядку затягуються на доволі тривалий час, а можуть навіть на роки. А що ж діти? Вони весь цей період бачать такий собі «бойовий» настрій батьків.
Крім цього, під час вирішення такої суперечки, сторона пред’являє позов про стягнення аліментів з іншого, що стає додатковим важелем на іншу сторону.
Тому вмикається важіль тиску на колишню половинку і кидаються доволі емоціональні фрази: «Хочеш бачити дитину — плати аліменти» «Хочеш, щоб я розповів їй, що ти не надаєш коштів на утримання її».
Як наслідок, під час судових тяганин повністю обмежується побачення дитини одним із батьків а це усіляко чинить перешкоди у вільному спілкуванню дитини .
Якщо ж стороні не дають бачитися з дитиною, то буде надано інший позов про визначення днів побачення.
А якщо сторона, все таки не виконує рішення суду щодо днів побачення, тобто відбувається подальше перешкоджання дотриманню встановленого порядку та графіку спілкування з дитиною. У такому разі може настати відповідальність, передбачена ст. 382 Кримінального кодексу України – умисне невиконання рішення суду.
Хоча при цьому, відповідно до Сімейного кодексу України, батьки мають право на побачення і спілкування з дитиною. Ні мати, ні батько дитини не мають права перешкоджати іншому, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.
Слід зазначити, що норма рівності батьків з’явилась тільки в минулому році. До цього часу в більшості випадків перевага надавалась матері.
Психологи вважають, що найкраще пiсля розлучення, незалежно, з ким проживатиме дитина, є збереження можливостi повноцiнного спiлкування дитини з кожним iз батькiв. Для дитини  розлучення – завжди стрес, i втрата будь-кого з батьків вона розцiнює як руйнування свого свiту. Дiтям у яких теплi стосунки з обома батьками, легше впоратися з таким стресом.
Тож радимо Вам спочатку добре подумати. Чи вартий спокій дитини таких тяганин? Ставтеся до Ваших дітей з повагою. А свої принципи інколи краще залишити, і методами компромісу вирішувати подібні ситуації чи звертатися до спеціалістів, які Вам допоможуть.

Мальвіна Велика