29.12.2018

Стратегія виживання

Стратегія виживання

№49, 27 декабря 2018г.

 

 

 

 

 

Доборолась Україна
До самого краю
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Замість пива праведную
Кров із ребер точать
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями
Повести за віком,
За німуями, недоріку,
Сліпую каліку.

Т.Г.Шевченко «І мертвим, і живим, і ненародженим…»

Виживання – так одним словом можна охарактеризувати напрямок наших з Вами, читачу, думок і дій. Влітку і восени ми активно займалися створенням продовольчих припасів на зиму. Не надто сподіваючись на державу, себто, на копійчані зарплати й пенсії, заповнювали погреби, підвали й комори овочами, фруктами, грибами – всім, чим тільки можна. Цьогорічна осінь видалася не надто щедрою на урожай цибулі, капусти, моркви, картоплі. А отже цей, стратегічно важливий «борщовий набір» овочів закінчиться раніше, ніж зазвичай – до Великого посту.
Найменше вродила цибуля, і тільки – но її припаси підзакінчились цінники в магазинах «стрибнули» — від «троячка» аж за п’ятнадцять гривень. Для того, власне, населення і створює припаси: щоб зменшити фінансовий тиск на сімейний бюджет, левову частину якого « з’їдять» захмарні комунальні. Що буде навесні Спадає на думку «коментар-анекдот» з цього приводу екс-президента Ющенка: «Голодомору не буде – буде піст. Ба, навіть і не Великий піст, а лише маленький пістець.»
Населення країни балансує на межі виживання: захмарні комунальні, дорогоцінні харчі та енергоносії. Тим часом як пострадянська корумпована еліта отримує надприбутки.
У вжиток увійшла самоназва нинішніх часів «другі дев’яності».
Двадцять років реформ. Приміром, Україна і Туреччина розпочали їх одночасно і з однією мотою: зблизитись з Євросоюзом – аж до вступу. Населення Туреччини відтоді зросло: з п’ятидесяти мільйонів до семидесяти. Населення України зменшилось як у дзеркальному відображенні. Виходить щось із нашими реформами не те. Тобто «не те» щось – з «покращенням».
ВВП держави сяк-так, але ж зростає. Принаймні, об’ємами виробництва не падали вдвічі: як обвалювався курс гривні разом із її купівельною спроможністю. Ситуація не потребує розлогих економічних аналізів. Навпаки, слід все спростити – аж до закону збереження матерії: якщо чиясь купівельна спроможність знизилась, то чиясь – відповідно зросла. Об’єктивно виходить, що проблеми у нашій державі не лише з виробництвом, а і з перерозподілом «продукту».
З якими настроями підійде країна до президентських виборів? З традиційно протестними, але помноженими на небувалу недовіру та роздратування від обіцянок і «сьогоднішніх», і «вчорашніх».
А самозакохана еліта, схоже, зовсім вже відірвалася від реальної суті речей. Як остання королева Франції, Марія Антуанетта: «Чого хотять ті люди, натовп яких щось кричіть за парканом палацу? Вони хотять їсти, а кричать, що в них немає хліба. Немає хліба? То скажіть їм, хай їдять тістечка». Такі не зрозуміла, бідолашна за що це її добрі піддані тягнуть її на ешафот.
Тож і не дивує щире здивування одного з «народних» за що це їх всіх, по суті, незлих людей, народ не любе, та навіть готовий знищити.
Що день прийдешній нам готує? «Вибори – вибори: кандидати…»
Офіційні рейтинги кандидатів – це нецікаво. Цікаво інше. Чому, приміром, Вова Зеленський вже вкотре відхрещується від неначебто наміру «іти в президенти»? певно через те, що реалістичнішого сценарію порятунку української демократії ніж змальований у «Слуга народу» виборець не баче?
«Я артист, а не політик – каже Володя, мовив, мало розуміюся на тому всьому. Дарма, все одно дуже схожій на головного героя.
Розумних політиків у нас задосить – принципового треба. Через те і зашалює рейтинг цього «кандидата – не кандидата» – на три голови вище за усіх діючих політиків.
Дефіцит довіри до влади – на фоні дефіциту грошей у населення. Шила в мішку не сховаєш – навіть десятирічні діти розуміють, що до чого. Ось приміром, розмова двох людей, яким до статусу виборця рости ще шість років: «Для чого ввели військовий стан, адже війни ніхто нікому не оголошував? Чотири роки було не треба (стріляли й так), а це раптом, стало треба. Для чого? Щоб зміцнити обороноздатність країни (опонент). Ба ні, щоб зміцнити обороноздатність треба зробити так, щоб у людей були гроші, і багато». Вустами дитини глаголить істина. Чи не так?
А ось інша розмова двох дорослих людей віком 30+: «В Польщу. Але ж, гроші треба на квіток. На перший час, адже без двісті євро в кишені через кордон поляки не пропустять. Де б їх нашкребти ті двісті євро?»
Отака, бачте, проблема у робочих людей. Кваліфіковані робітники, медики, молоді спеціалісти нині тільки про те й думають: де б взяти грошей, щоб поїхати туди, де люди за свою працю отримають адекватні зарплати. Зовсім небагато залишаться часу у можновладців: будуть невдовзі правити самими пенсіонерами та морочити їм на старості літ мозки своїми пустопорожніми обіцянками. Адже ті люди, що з’їздили на заробітки до Польщі (Латвії, Литви, Естонії чи, бодай, Росії) повертаються до України вже зовсім іншими людьми. Для місцевих бонзів вони – втрачена дешева робоча сили. Причому – безповоротно. Щоб не бути голослівним, пропоную до уваги читача ще два промовистих діалоги.
Місце дії сільський «Білий дім», себто, контора, кабінет «председателя». Розмовляють, власне, «він» з односельцем, що нещодавно повернувся з Тюменського нафтогазоносного р-ну.
– Возвращайся ко мне. Деньги буду платить — вовремя.
– І скільки ти мені заплатиш? «Трьошку» гривень? Ти ж сам розумієш, що за такі «деньги» я дуже не перетрудюсь. Але шкода навіть часу, а не труда. Не хочу до тебе, нащо воно мені?
Звичайно, у, скажімо, Польщі працювати уміють: працюють «добже», працюють так, що аж кишки тріщать. Ті самі, до речі, українці теж. Ті самі, що Україні ходять усімох кругом однієї лопати. Чому? Як каже народна мідрість : «Лопата упала в болото, яка зарплата – така й робота».
Те, що риба шукає, де глибше, а людина, де краще – цілком природно і голопопий ура-патріотизм тут ні до чого. Завтра не буде жодної масової міграції української робочої сили за кордон. Через те, що вона вже є – сьогодні.
Про те – наступний діалог. Місце дії – те ж саме, розмовляє «його» секретар з працівником-механізатором.
– Залишайся. Ми і «задолженность» віддамо, м’яса дамо, кукурудзи (не прілої). Зарплату – грошима і піднімемо. Залишайся – по-домашнему ж.
– Трудову віддай. А оте все собі залиште. Мені від вас нічого більше не треба. Надумав уже…
Завершу на позитиві, анекдотом. Місце дії – Верховна наша.
Один з обранців, під дією приступу турботи за народ, кричіть їз трибуни в зал:
– Шановні колеги! Ми з вами всього вже надбали, говорячи прямо, у нас «всього полно»! пора вже подумати і про людей!
– Пора-пора (хтось із залу). Душ так по триста – для початку.
Отож бо, в тім то й річ, що так в Україні не є. Кріпостного – то права у нас немає. Всі ми – вільне суспільство і всі ми, як не дивно, всі вільні робити те, що самі схочемо.

І. Костенко